На відкриття власної справи трудовими мігрантами в уряді пропонують виділити з державного бюджету 108 млн грн. Передбачається, що таку допомогу зможуть отримати 720 осіб. Одна з головних умов – людина має інвестувати й власні кошти у сумі не меншій, ніж та, що видала держава. Ми розраховуємо, що така підтримка дасть стимули для людей залишатися в Україні, відкрити власний бізнес, інвестувати кошти у свою громаду та у нові робочі місця для українців. Про це на засіданні уряду 27 січня повідомив Денис Шмигаль.

“В усьому світі в країнах, де є трудова міграція, наприклад у Мексиці, Молдові тощо діють аналогічні програми, коли трудові мігранти, вкладаючи 1 долар отримують від держави 1 або 2 долари на відкриття власної справи. Це дуже правильне рішення, аби люди інвестували, ризикували власними грошима, що підвищує відповідальність людей під час вкладання грошей у власну справу. Це безвідсотковий грант. Єдиною умовою є те, щоб людина в минулому працювала в Україні хоча б 10 років і сплачувала гроші у фонд соціального страхування. Якщо людина працювала і сплачувала податки понад 10 років, тоді вона не повинна буде повертати цю суму державі. Якщо ж людина працювала менше ніж 10 років, тоді вона муситиме повернути цю суму за 5 років. За таких умов молодь не зможе розраховувати на отримання цих грошей, у той час як саме молодь – найбільш активна учасниця міграційних процесів”, – коментує експерт.

На запитання, яким чином обиратимуть цих 720 людей Василь Воскобойник зазначає: “На сьогодні це поки незрозуміло. Є умова, що людина має рік відпрацювати закордоном. Але 75% трудових мігрантів півроку працюють за кордоном, а потім повертаються в Україну. Як буде рахуватися цей строк на сьогодні не відомо. Так само невідомо чи будуть якісь корупційні ризики під час обрання 720 людей. Тому тут напрошується висновок, що це не політика, яка розрахована на багато років наперед, і не стратегія, яка може якимось чином допомагати українцям повертатися і інтегруватися. Це скоріше точкове рішення тут і зараз. Навряд це спричинить велику хвилю охочих повернутися, враховуючи, що за кордоном працює 3-5 млн українців? Це скоріше вдалий піар хід прем’єр-міністра. Найближчі роки трудова міграція з України не припиниться. Тому тут потрібна продумана стратегія з боку держави”.

За оцінками уряду під час пандемії до України повернулося 400 тисяч трудових мігрантів. “Я не знаю на що спиралися представники уряду, щоб зробити такі висновки. За даними Національного банку України за перші три квартали 2020 року в Україну було перераховано лише на 2,5% менше грошей, аніж це було за 2019 рік. Тобто кількість людей, які знаходяться за кордоном не знижується.  Крім того, до Польщі лише за три місяці осені заїхало 238 тисяч українців. А за святкові дні з 7 по 10 січня»  вже 150 тисяч. Це свідчить про те, що люди виїздять, оскільки не бачать для себе можливості заробити тут грошей. Ще важливий момент, що розпочинати власну справу під час кризи – ризикована спроба. Тому я сумніваюся, що на це зголоситься велика кількість українців”, – коментує експерт.

Василь Воскобойник пояснює, що потрібно зробити щоб зупинити трудову міграцію українців: “По-перше, слід підняти рівень життя хоча б до рівня Польщі. Економісти кажуть що на це піде як мінімум 50 років. Якщо казати про створення умов для розвитку бізнесу, пільгові кредити, спрощене оподаткування, то це не робиться за один день. Якщо казати про зміну суспільних настроїв – це також довготривалі стратегії. Тому владі потрібно напрацювати стратегію розвитку країни, щоб люди бачили майбутнє”.

Також експерт розповідає про специфіку трудової міграції в Україні: “У 2014 році змінився вектор української трудової міграції. Раніше це була Росія, а зараз там хоче працювати менше 6% опитаних українців. всі інші хочуть працювати в країнах Європи та інших країнах світу. Цей злам уже позитивний, оскільки трудові мігранти їдуть тепер в країни, де можуть побачити більш правильний суспільний устрій. Типові трудові мігранти – це люди в першу чергу середнього віку – від 20 до 35 років, переважно чоловіки – 55%, люди з середньою або вищою освітою, які вважають себе забезпеченими або з середнім достатком. Люди, які не мають освіти і вважають себе бідними не хочуть нікуди їхати. У 2020 році збільшилася кількість людей, які б хотіли залишитися на більш тривалий період часу. Кожен четвертий заробітчанин у Польщі хотів би отримати посвідку на тимчасове перебування, а кожен третій хотів би попрацювати там по робочій візі”.

Джерело: Українське радіо

Про це заявив президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування Василь Воскобойник. “Давайте казати відверто: трудові емігранти пересилають до України приблизно 8-9% грошей від загального обсягу. Тобто 90% ми продукуємо самостійно. Казати, що ВВП нашої країни базується саме на трудових мігрантах, не можна”, – наголосив Воскобойнік.

Незважаючи на це, трудова міграція є корисним для України явищем. На думку експерта, краще виїжджати на роботу за кордон, аніж залишатися в Україні без засобів до існування.

“За оцінкою нашої асоціації, від 3 до 5 млн українців працюють за кордоном. Якщо казати відверто, то це такий клапан, який дозволяє з нашого казана спустити пару, коли люди можуть поїхати. Людина без роботи – це людина, яка опускається на соціальне дно, яка може робити якісь протиправні дії, аби дістати собі грошей. Тому я вважаю, що це доволі непогано. Краще нехай вони їдуть, аніж залишатимуться в Україні без грошей взагалі”, – резюмував Воскобойнік.

Джерело: Апостроф

«Давайте просто порахуємо, скільки людина повинна викласти грошей, щоб поїхати працювати в Польщу і приїхати працювати до Києва. Якщо людина знаходить роботу в Києві, то їй треба знайти тут житло. Квартира в столиці коштує від 7-7,5 тисяч гривень на місяць. Треба заплатити відразу за два місяці. Тобто витрати відразу складають 15 тисяч гривень. Крім того, потрібні гроші, щоб дожити до першої заробітної плати. Нехай це буде 5 тисяч гривень. Тоді витрати пересічного українця, якщо він переїжджає до Києва, складуть 20 тисяч гривень», – розповів президент асоціації.

Він також звернув увагу на те, що легальне працевлаштування в Польщі через профільні фірми зараз є безкоштовним. «Що потрібно, щоб поїхати на роботу до Польщі? 1000 гривень на квиток. У компаніях, які займаються легальним працевлаштуванням, працевлаштування безкоштовне. Треба мати з собою 500 злотих – 3,5 тисячі гривень – для того, щоб дожити до першої заробітної плати. Тому витрати людини, яка поїде до Польщі, складуть від 3,5 до 5 тисяч гривень», – зазначив Василь Воскобойник.

Експерт підкреслив, що українцям просто не вигідно працювати в столиці. Польщі віддають перевагу, тому що переїхати в країну набагато дешевше і простіше влаштуватися на новому місці.

Нагадаємо, за 2020 рік понад одинадцять мільйонів українських громадян встигло зробити поїздки за кордон. За даними Державної прикордонної служби України, найчастіше громадяни України виїжджали до Польщі (близько чотирьох мільйонів чоловік). Також до Угорщині поїхало 1,64 мільйона українців. Ще понад мільйон громадян здійснили поїздку в Російську Федерацію.

Джерело: Хвиля

“Так, ця норма від суботи діє на кордоні. Кільканадцять осіб таким чином вже перетнуло кордон у пунктах пропуску “Медика” та “Корчова””,- повідомила Пікор. При цьому, з розпорядження випливає, що йдеться про всі види тестів, зокрема й експрес-тести на антитіла до COVID-19.

Розпорядженням також вводяться зміни у черговість вакцинації населення Польщі від коронавірусу. Зокрема, до першої групи осіб, які матимуть пріоритетність у виконанні щеплення, крім людей пенсійного віку додано також і молодших осіб, які мають важкі хронічні захворювання.

Джерело: Укрінформ

“Число людей, які живуть за межами своїх країн походження або громадянства, у 2020 році досягло 281 мільйона у порівнянні з 173 мільйонами у 2000 році і 221 мільйонами у 2010 році”, – повідомляється у звіті.
За даними ООН, дві третини всіх мігрантів проживають лише в 20 країнах: тільки в США їх 51 мільйон, Німеччина посідає друге місце з 16 мільйонами, серед яких багато мігрантів з інших європейських країн. Наступними за кількістю мігрантів у неформальному рейтингу йдуть Саудівська Аравія (16 мільйонів), Росія (12 мільйонів) і Великобританія (9 мільйонів).

Рейтинг країн з найбільшими діаспорами очолила Індія. Понад 18 мільйонів індійців у 2020 році проживали за межами своєї країни. Найбільша кількість міжнародних мігрантів у 2020 році була зареєстрована в країнах Європи – 87 мільйонів. Майже половина міжнародних мігрантів проживає в регіоні свого походження, причому на Європу припадає найбільша частка внутрішньорегіональної міграції. Сімдесят відсотків мігрантів, що народилися в Європі, живуть в іншій європейській країні.

У доповіді йдеться, що біженці складають близько 12 відсотків усіх міжнародних мігрантів, причому близько 80 відсотків з них перебувають у країнах з низьким і середнім рівнем доходу.

Джерело: DW

Щоб охопити якнайширше коло мігранток, авторка показує не тільки прибиральниць та доглядальниць: в її книжці є перукарки, манікюрниця та візажистка (хоча це теж доволі типово), а також журналістка, страхова агентка та кілька бізнесвумен і менеджерок. Собень-Ґурска зауважує, що 15% українських мігранток працює в міжнародних корпораціях, закладах культури та освіти. Загалом у книзі «Українки. Що думають про поляків, у яких працюють?» («Ukrainki. Co myślą o Polakach, u których pracują?») розповідається про 21 героїню. На початку книги зазначені їхні імена (змінені) і вік, а також коротко, у кількох реченнях, викладені життєві історії. Двом наймолодшим – 28 років, найстаршій – 60.

Приміром, самотня Вікторія заробляє гроші для сина та мами, які лишилися в Україні, Марія приїхала сюди з чоловіком та сином, Діана вийшла в Польщі заміж за білоруса та народила двох дітей, а Дарина виходила тут заміж навіть двічі. Яна мешкає в Польщі вже більше 30 років, а Леся і Анна – лише 3. Світлана починала з прибирання, а зараз керує бізнесом, веде у Фейсбуці популярну групу для приїжджих дівчат та організовує для них товариські зустрічі. Єва отримала вищу освіту за трьома гуманітарними напрямками та популяризує в Польщі східну культуру. Анна за фахом піаністка та педагогиня, а починала працювати тут на кухні, миючи посуд. Книга поділена на 19 частин, в кожній висловлюється кілька героїнь.

«Написані «Українки» досить жваво і читаються легко. Це збірка відвертих монологів, інколи гострих, інколи суб’єктивних, подеколи це нагадує перемивання кісточок або підглядання у шпаринку. Викликає цікавість і дозволяє зануритися у той світ, де читач ніколи не був. Чи знаєте, як перевіряють прибиральницю власники помешкання, чи вона не буде красти? Або що лежить в холодильниках найбагатших родин з Вілянова? А тут – дізнаєтесь. Проте, це не означає, що вся книга – це збірка легковажних пліток. Авторка майстерно веде читача від побутових або смішних історій до серйозних або ліричних тем. Ми дізнаємося, як поляки ображають приїжджих та як українки тужать, що ніколи не стануть тут своїми. Як жінки не жаліються на обставини, закочують рукави і працюють та як шукають і знаходять своє щастя в новому польському житті», – зазначається у публікації.

Також з книги можна довідатися, якими бачать українки своїх роботодавців. Виявляється, різними: і шахраями, і п’яницями, і недовірливими, і зосередженими на роботі, і байдужими до родини, але також – турботливими, теплими, готовими допомогти й захистити, подарувати святкові дарунки. Розповідається, якими є для українок у Польщі їхні землячки, нові польські родичі, колеги, польські чоловіки та чим вони відрізняються від українських.

Книга дає можливість побачити, що не завжди мігранти відчувають приязнь від поляків, іноді зустрічають несприйняття, але нерідко поляки також і душевні до мігранток – приклади таких історій можна знайти у виданні. «Книжці можна сміливо поставити плюс за намагання розширити діапазон героїнь, представити усю різнорідність українських мігранток. Читати «Українок» буде цікаво як самим приїжджим, аби порівняти власні враження з представленими у книзі, так і всім, хто не знайомий з тутешнім мігрантським світом. Полякам теж буде пізнавально подивитися на себе з боку, бо українки розповідають досить інтимні речі, які бачать в їхніх домах», – зазначається в публікації. Книга вийшла польською в 2020 році, українського перекладу наразі немає.

Джерело: Укрінформ