— Третій рік працюю в Польщі. Цього сезону влаштувався бригадиром на м’ясокомбінат у місті Кутно. Крім основної роботи, відповідаю за всіх українців. Щоб вчасно приходили на роботу, — розповідає 35-річний Владислав Самойленко з Вінниці.

— Зараз ріжу та упаковую м’ясо. Комбінат пакує свинину, курятину, індичатину у вакуумні упаковки по 15–25 кілограмів. Зміна триває 15 годин. За кожну платять 11 злотих (76,8 грн — ГПУ). Оплата вища, ніж у інших, бо тут важкі умови праці. Працюємо при температурі 4–6 градусів тепла.

У попередні роки їздив збирати полуницю, на завод електроніки й будівництво. У Вінниці мав свій бізнес — возив маршруткою людей містом. За день мав 500–600 гривень. Коли мерія вирішила прибрати таких, як я, хотів найнятися возити в інші міста чи села. Але ця послуга виявилася непотрібна. І влізти в цей бізнес важко. Вирішив їхати в Польщу.

Спершу хотів оформити дозвіл на роботу. Його беруть у поляків, які тримають власні фірми. Наші українці, які туди їздять, привозять такі дозволи за 900–1500 гривень. Потім поїхав неофіційно. Періодично у соцмережі збирають людей, які хочуть виїхати до Польщі. Обіцяють повний комплекс — із проїздом, робочим місцем. Але часто брешуть. Треба шукати перевірену фірму-посередника. Тоді все буде гаразд.

Мій перший виїзд був на полуницю. Посередники обіцяли безплатне проживання й безкоштовну доставку до поля.

Насправді за проживання з кожного вираховували по 6 злотих на день — 41,89 гривні. На поле возили грузовим бусом без сидінь. Робота на полуниці здалася найважчою. Тому пішов пакувати продукти. Вакансію знайшов сам. Працювати на підприємстві легше, ніж збирати ягоди. Дають безплатне житло. У кімнаті туалет, душ. Кухня — на чотири кімнати. В кожній жили по п’ять-шість людей.

Через півроку повернувся додому. Познайомився із власником фірми з працевлаштування. Він казав, що шукають вакансії на заводах. Пішов до них. Фірма має ліцензію на роботу. Вразило, що спочатку знайшли роботодавця, провели по скайпу співбесіду. В Україні підписали контракт, і тільки тоді я поїхав на завод “Вірпул” під Варшавою. Там збирають пральні машини, м’ясорубки, хлібопічки. На заводі чистими мав 15 тисяч гривень. Це після оплати комунальних, їжі. Щомісяця на продукти тратив 350 злотих (2443,7 грн). Їв рибу та м’ясо щодня. У вихідні з колегами багато подорожували, збиралися на шашлики.

За півроку, коли закінчилася віза, мусив повернутися в Україну. Хотів знову на цей завод. Проте вакансій не було. Запропонували роботу на м’ясокомбінаті. Спочатку сумнівався. Але потім сподобалось. Одного дня я ріжу м’ясо, другого — вантажу його. Третього — пакую фарш у банки для консервації. Не набридає. А ще власник заводу безкоштовно віддає робітникам продукти.

9 злотих — 62,8 грн — платять за годину роботи у Польщі. Це мінімальна зарплата. Хто працює нелегально, отримують 7 злотих — 48 грн — за годину.

7 мільярдів доларів переказали торік заробітчани в Україну. За останні п’ять років українці офіційно перерахували понад $40 млрд. Якщо додати гроші, що передають через перевізників, сума зросте до $52 млрд. Офіційно працюють 35% заробітчан.

106  223 українці мали офіційний дозвіл на роботу в Польщі на кінець грудня 2016 року. Про це повідомив у соцмережі економіст Олександр Охріменко. 1,3 млн осіб працювали торік на сезонних роботах. У міністерстві праці Польщі назвали найпопулярніші вакансії серед українських заробітчан — робота на полях, збір урожаю в садах, будівельники, різноробочі на промисловості, пакувальники, працівники складу, водії вантажних автомобілів, м’ясники, робітники на рибопереробних підприємствах, прибиральники офісів, готелів.

6 тисяч злотих — близько 42 тис. грн — заробляє за місяць пакувальник вугілля в Польщі. Це найвища зарплата серед робітничих спеціальностей. Робота шкідлива. За півроку люди починають кашляти, в легенях накопичується вугільний пил. Повторно влаштуватися на таку роботу можна після річної перерви.

Більшість шукають сезонну роботу

— Майже 6 мільйонів українців виїхали на заробітки до Польщі, Росії, Німеччини, Чехії. Найбільше наших громадян у Польщі, — каже президент асоціації міжнародного працевлаштування 41-річний Василь Воскобойник.

— 80 відсотків заробітчан шукають сезонну або короткострокову роботу. Лише 15 відсотків готові залишитися за кордоном і розглядають пропозиції про довгострокове працевлаштування.

Більшість їдуть на заробітки, бо вдома мало заробляють. При заробітній платі в 3600 гривень за комунальні послуги нараховують 2500. Люди їдуть, щоб утримувати свої родини. В середньому щомісяця перераховують додому 300 доларів, — додає Василь Воскобойник.

Джерело: Gazeta.ua