Польські політики найвищого рангу вже традиційно епатують місцеву та європейську громадськість даними про приголомшливу кількість біженців з України, яких начебто прийняла їхня держава.

Так, минулого тижня євродепутат від партії “Право і справедливість” Ришард Чарнецький у розмові з телеканалом TVP Info стверджував, що Варшава прийняла 400 тисяч біженців з України. Тоді як за оцінками його однопартійця міністра закордонних справ Вітольда Ващиковського, українських біженців тепер у країні над Віслою нараховується аж 1 мільйон 250 тисяч.

Невідомо, як представники політичної сили пояснюють трикратну різницю у своїх даних. Зрештою, той самий Ващиковський восени 2015 року казав про півмільйона українських біженців, прем’єрка Беата Шидло з трибуни Європарламенту у січні 2016 заявила вже про мільйон.

“Рекордсменом” (принаймні поки що) є віце-прем’єр Польщі Матеуш Моравецький — він нарахував 1 мільйон 300 тисяч українських шукачів притулку.

Риторика польських політиків, яка від початку мала переконати європейців, що їхня країна не може прийняти біженців із Сирії, бо переобтяжена втікачами з України, давно викликає у Брюсселі спротив. Одночасно вона ж перешкоджає внутрішній польській дискусії про роль та механізми інтеграції українських мігрантів.

А дискутувати є про що — українську все частіше чути на вулицях польських міст, а місцевий бізнес вже створює пропозицію, таргетовану на приїжджих зі Сходу.

Біженці, яких немає

Ані Чарнецький, ані Ващиковський і близько не мають рації — від початку 2013 до лютого 2017 року Варшава надала статус біженця 36 громадянам України, причому 18 із них отримали статус після подання апеляції.

Ще 114 українців отримали інші форми міжнародної охорони, натомість у випадку 1617 осіб справа про надання статусу біженця була закрита. 3210 громадян України отримали негативну відповідь на прохання про притулок у Польщі.

Хоч українське МЗС не поцікавилося польською методологією підрахунку біженців, про причини, якими керуються польські урядовці, називаючи українських працівників біженцями, ще у лютому запитав депутат від опозиційної партії “Громадянська платформа” Марцін Свєнціцький. Відповідь на звернення надійшла у середині березня від віце-міністра внутрішніх справ Якуба Скіби. Як виявилося, в польському уряді розуміють, що абсолютна більшість українців у Польщі — це трудові мігранти, однак офіційно спростовувати свої висловлювання наміру не мають:

“Абсолютна більшість громадян України, легалізуючи своє перебування у Польщі, вказує інші, ніж прохання про надання міжнародної охорони, причини. Тому варто підкреслити, що можливість легального перебування та праці у Польщі є ключовим чинником, що залагоджує результати збройного конфлікту та економічної кризи для сотень тисяч українських родин”.

Отже, польський уряд розглядає працевлаштування українців, які платять податки та страхові внески, як різновид гуманітарної допомоги. Але чи дійсно такою “допомогою” користується понад мільйон осіб?

Мігранти, проте тимчасові

Точну кількість української діаспори у Польщі визначити важко, адже більшість українців перебуває там на основі віз або тимчасових дозволів на проживання.

Як свідчать дані польських органів влади, українська громада дійсно зростає, проте не в такому темпі, як іммігрантське середовище у Німеччині, з якою любить порівнювати свою країну уряд “Права і справедливості”.

Говорячи про понад мільйон українських “біженців-заробітчан” у Польщі, політики люблять посилатися на дані про кількість зареєстрованих у локальних управліннях праці декларацій про бажання працевлаштувати іноземця. Це спеціальний документ, на підставі якого українці та громадяни ще п’яти країн Східної Європи можуть працювати на теренах Польщі до 6 місяців без потреби оформлювати дозвіл на працю.

Таких декларацій минулого року було зареєстровано 1,3 млн, причому 95% — для громадян України.

Проте є кілька важливих моментів:

по-перше, декларація видається максимум на півроку, отже, всі ці люди не могли перебувати у Польщі одночасно;

по-друге, одна людина може мати кілька декларацій.

Як свідчить практика фірм, які займаються працевлаштуванням іноземців у Польщі, на одного робітника в середньому припадає чотири декларації. Отже, ці дані все ж не дозволяють говорити, що майже 1 мільйон 200 тисяч українців минулого року реально приїхали працювати до Польщі.

Є дані по візах. Протягом 2016 року польські консульства видали українцям майже 1,265 млн віз, для порівняння — у 2015 їх було видано 922 тисячі. Як і раніше, українці частіше зверталися до поляків по національні візи, ніж по шенгенські — 56% до 44%. Зараховувати власників Шенгену до української діаспори немає сенсу — їхні візити до Польщі носять характер відвідин країни, а не приїзду з метою проживання.

Як відомо, саме національні візи дають право перебувати у країні понад 90 днів з метою роботи, навчання чи родинних візитів. Таких віз минулого року було видано майже 706 тисяч.

Варто підкреслити, що сам факт видачі візи не означає, що власник нею обов’язково скористався, а також що залишився на весь термін дії дозволу. Отже, знову ж таки, мільйон мігрантів не набирається.

Доволі скромно виглядають дані щодо власників польських дозволів на проживання — це про них можна говорити як про більш-менш постійну діаспору.

У 2013 році польські воєводи видали громадянам України лише 12 тисяч дозволів на проживання різного типу, у 2014 — дещо більше 20 тисяч, а у 2015 — понад 40 тисяч. Минулого року 58 тисяч українців отримали у Польщі дозволи на тимчасове проживання, 71% заявників хотіли залишитись у країні над Віслою, бо мають роботу.

Також у 2016 році майже 6 тисяч осіб з України отримали дозвіл на постійне проживання, до цієї категорії зараховуються власники карти поляка та шлюбні партнери польських громадян. Лише 611 осіб отримали статус довготермінового резидента ЄС — це ті трудові мігранти, хто прожив і пропрацював у країні понад 5 років.

Загалом, якщо порахувати у Польщі всіх українців-власників дозволів на проживання, також виданих у попередні роки, то наприкінці 2016 року таких зібралося лише 103 тисячі — близько 0,3% мешканців 38-мільйонної Польщі.

Таким чином, українська громада у Польщі дійсно доволі динамічно зростає, проте говорити про понад мільйон українців, які проживають у Польщі — це надінтерпретація існуючих даних.

Польська влада: складний вибір між політикою та економікою

Ставлення польської влади до нових приїжджих неоднозначне: з одного боку, польські урядовці визнають, що економіці потрібні нові робочі руки, і краще, аби ці робітники походили з культурно близької країни, з іншого — офіційна Варшава періодично заграє з антиімміграційними рухами, які скеровані проти вихідців з мусульманських країн, проте українців також братами не вважають.

У березні Варшава оголосила про намір переглянути свою міграційну політику, аби вона більше відповідала викликам, пов’язаним з кризою ЄС та посиленою міграцією з України.

Наразі ж міграційну політику уряду “Права і справедливості” важко назвати послідовною. В той час, як вже згаданий віце-прем’єр та міністр розвитку і фінансів Матеуш Моравецький оголошує, що країні потрібні ще принаймні 2 мільйони працівників з України, міністерство праці, родини та соціальної політики на чолі з Ельжбетою Рафальською проштовхнуло зміни до закону “Про промоцію працевлаштування”, згідно з якими вже з 2018 року на польському ринку з’явиться система квот щодо працівників з України.

Поки прем’єр Беата Шидло декларує бажання всебічно допомагати Україні, українці в Польщі все частіше стають жертвами злочинів, вчинених на ґрунті ненависті. При цьому міністр внутрішніх справ Маріуш Блащак воліє вважати напади на українців “прикрими вибриками”, одночасно називаючи подібні напади на поляків у Британії “загрозливими проявами ксенофобії”.

Варто підкреслити, що у цитованому вище документі польського МВС наголошується:  “[…] практика дій [польських] державних органів дозволяє громадянам України відносно легко отримати документи на в’їзд до Польщі, а також дозволи на перебування і працю або на навчання на території Польщі”.

Ключове слово тут — відносно.

Польська візова практика в Україні з 2015 року систематично погіршується, а українці, котрі хочуть отримати у Польщі дозвіл на працю та проживання, часто змушені очікувати на папери понад півроку.

Ситуація, яка загалом є прикрою, особливо дратує українських підприємців та “білих комірців”, які вирішили пов’язати своє майбутнє з Польщею — не такою вони собі уявляли Європу.

На форумах нерідко можна побачити коментарі аплікантів, які припускають, що таким чином Варшава спеціально знеохочує українців залишатися на довше, натомість воліє мати справу з сезонними працівниками.

До речі, міністерство того ж Блащака, який сьогодні є ключовою людиною в уряді через близькість до лідера “Права і справедливості” Ярослава Качинського, вже кілька місяців обіцяє оприлюднити проект змін до закону “Про іноземців”.

Це ключовий акт, що регламентує проживання іммігрантів у Польщі. Хоч у січні Варшава тріумфально оголосила, що новий закон буде більш сприятливий для українців, витоки інформації про проект свідчать про протилежне.

Наприклад, планується зобов’язати кандидатів на статус резидента складати іспит з польської мови. Якщо у випадку “білих комірців”, котрі п’ять років пропрацювали у польському офісі, ця вимога виконується легко, то у випадку працівників аграрного сектора чи будівельної фірми — навряд чи.

Теоретично, висуваючи таку вимогу, держава мала б створити спеціальну мережу безкоштовних або дешевих мовних курсів для іммігрантів. Однак такої практики у Польщі досі немає, як немає і мережі державних консультацій щодо легалізації перебування та працевлаштування.

При цьому члени польського уряду періодично нагадують, що хочуть бачити серед мігрантів тільки тих людей, які добре інтегруються, знають польську мову та закони майже на рівні місцевих мешканців.

Отже, поки що

польська влада намагається показати, що, з одного боку, рада бачити українських мігрантів, а з іншого — дбає про те, аби рідний електорат не подумав, що українцям усі двері відкриті.

Зрештою, в Західній Європі залишається понад 2 мільйони польських заробітчан, і хоча політики у Варшаві радше погодилися, що емігранти не повернуться, говорити про це вголос якось не прийнято.

Польський бізнес: українців, і побільше

Набагато швидше до нової міграційної реальності у Польщі пристосовуються підприємці.

Адже польське суспільство старішає чи не найшвидше в Європі, а рівень безробіття в країні рекордно низький — менше 6% у двох попередніх кварталах. А місцеві поляки не поспішають братися за низько- та середньокваліфіковані позиції, винагорода на яких наближається до мінімальної зарплати.

Як показують дослідження Інституту Рандштад, майже 45% польських працедавців вже сьогодні мають проблеми з пошуком працівників. Фірма Work Service у січні 2017 року виявила, що понад 40% польських підприємців, що працюють у секторі продажу та сфери послуг, вже прийняли на роботу українців.

Більше того, як переконує Спілка підприємців та працедавців Польщі,

до 2050 року польська економіка потребуватиме навіть 5 мільйонів працівників з-за кордону. І краще, якщо це будуть українці.

Аби заохотити їх вже сьогодні приїжджати не тільки на сезонні роботи, варто пришвидшити надання постійного дозволу на проживання українським робітникам, пропонують представники Спілки.

Про роль українців на польському ринку праці свідчить хоча б те, що у лютому одне з найбільших періодичних видань, орієнтованих саме на бізнес-середовище, Dziennik Gazeta Prawna випустило спеціальний додаток українською про працевлаштування у Польщі.

Скеровані до українців реклами виставляють в інтернеті туристичні фірми, мовні курси, торговельні центри. Провідні польські мобільні оператори навіть розсилають смс українською з інформацією про можливість дешевших дзвінків додому.

Пересічні поляки до такої “українізації” поки ставляться спокійно. Як показує щорічне опитування Центру дослідження громадської думки, рівень симпатії до українців наближається до 36%. За винятком опитування за 2015 рік, ця цифра є доволі стабільною протягом останніх років.

За даними Світової організації з міграції, понад половина поляків поважає українців та вважає їхню культуру близькою до своєї.

Проте одночасно більшість опитаних вбачає у східних сусідах загрозу для локального ринку праці і не готова погодитись на конкуренцію з українцями у професіях, які вимагають високої кваліфікації.

Поки на подібних побоюваннях намагаються спекулювати лише польські ультраправі. Та чи не стане це мейнстримом?

Як свідчать акції ультраправих, навряд чи.

Доказ цього — широко анонсовані в інтернеті протести проти імміграції з України, що пройшли 18 березня.

Хоча організатори — ультраправий Національно-радикальний табір — красномовно розписували загрози, які виникають у зв’язку з “навалою зі Сходу”, найчисленніший протест не зібрав навіть 30 осіб.

Джерело: Європейська правда