Киянка Лариса Чепурна пишається своїм останнім придбанням — новенькою кухнею в стилі хай-тек, виготовленою за її власним ескізом. Єдине, що затьмарює радість від покупки, — вся ця краса кілька місяців припадала пилом без діла.

«Довго довелося чекати, коли у мого майстра з’явиться час підключити кухню», — скаржиться Чепурна. І тут же додає, що подібні історії її перестали дивувати ще п’ять років тому — з початку будівництва власного котеджу в одному з центральних районів столиці, а сьогодні продовжують створювати незручності з його обслуговуванням. Весь цей час киянка перебуває в постійному пошуку хороших майстрів. «Вимощення, доріжки, альтанка — в приватному будинку завжди щось потрібно лагодити», — розводить руками Чепурна.

Будівельні бригади за роботу беруться неохоче, нарікає вона, виставляють захмарні ціни або просто тікають, якщо «наварити» вище за ринкові не вдається. Та й самі ціни на такі послуги нестримно ростуть: представники порталу OLX констатують, що в останні два роки зарплати будівельників кожен квартал стабільно підвищуються на 20%. Чепурна впевнена: всі пристойні фахівці давно виїхали до країн ближнього зарубіжжя на заробітки, а з тих, хто залишився, особливо вибирати не доводиться.

Згідно зі свіжою статистикою Управління соціального страхування Польщі, тільки легально в цій країні зараз працюють півмільйона наших співвітчизників. А за неофіційними даними, з урахуванням сезонних робіт, їх число перевищує 2 млн. Також українські слюсарі, маляри та електрики працюють в Італії, Чехії, Португалії та інших країнах Європи, куди вирушили за істотно вищими ніж на батьківщині зарплатами, а також більш прийнятними — «білими» умовами працевлаштування.

Таким чином дефіцит кваліфікованих працівників породив на українському ринку новий клас трудової еліти, говорять кадровики, коли майстри середнього рівня часто заробляють набагато більше, ніж білі комірці, і диктують правила всьому ринку, перебудовуючи його відповідно до своїх поглядів і бажань.

Розширення будівельного ринку за кадрового голоду привертає багато випадкових людей, додає HR-експерт Тетяна Пашкіна, а через це виникають проблеми з якістю і ціноутворенням. «Хорошого сантехніка в середньому шукають від двох до шести місяців, і не факт, що той, хто просить $100 за одну точку, буде гідний цієї оплати», — розповідає вона.

У той же час висококваліфікований майстер сьогодні — буквально на вагу золота. «Його телефон дбайливо передають з рук в руки, як номер хорошого масажиста, стоматолога чи гінеколога», — говорить Пашкіна. Якщо так піде й далі, впевнена експерт, кадровий голод загрожує кризою в будівельній галузі і абсолютно неконтрольованим зростанням цін на послуги умільців.

Феномен ціноутворення

Сьогодні на ринку будівельних послуг попит істотно перевищує пропозицію, запевняють ті українці, які вирішили відремонтувати і облаштувати свою нерухомість, а також самі представники сфери. «Наприклад, у липні кондиціонерники встигли закрити лише 12% залишених замовлень», — оперує цифрами Ольга Сорока, маркетолог сервісу замовлення послуг Kabanchik.ua.

Про те, що фахівців у галузі будівництва в країні залишилося мало і всі вони нарозхват, говорить і ще один факт: тільки за перше півріччя 2019 року на Kabanchik.ua для таких майстрів тут залишили 90,5 тис. замовлень, що в три рази перевищує число замовлень за аналогічний період 2017-го. У сезон будівельних і ремонтних робіт попит на їхні послуги може перевищувати пропозицію в два-три рази, підкреслює Сорока.

Найбільшим попитом серед фахівців користуються сантехніки, електрики і плиточники. У зв’язку з цим, говорять кадровики, їх щомісячна виручка часто перевищує зарплати трудівників інтелектуального фронту, а часом підбирається до доходів топ-менеджерів. На підтвердження тенденції аналітики ринку наводять статистику: елітний підрозділ серед робітників — фахівці з фасадних робіт: за навички промислового альпінізму отримують не менше 67 тис. грн на місяць. У інших доходи скромніше: у середньому сантехніки та електрики заробляють близько 30 тис. грн на місяць, а доходи плиточників досягають 40 тис. грн.

При цьому прайс на послуги зростає в геометричній прогресії, скаржаться замовники. «А що я можу поробити, доводиться платити скільки скажуть, інших просто немає», — говорить НВ 29-річна Наталія Сантай, яка останні кілька місяців зайнята ремонтом своєї нової квартири в передмісті Києва. Через те, що житловий комплекс, де облаштовується Сантай, ще не обжитий і знаходиться за півгодини їзди від столиці, єдиний шанс роздобути будь-якого майстра — попросити допомоги в сусідському чаті. «І тут вже як пощастить», — розводить руками вона.

Сантехнік Володимир Лукаш пояснює феномен ціноутворення по-своєму: для деяких будинків існує спеціальний негласний прайс серед робітників, розповідає він. Наприклад, якщо зазвичай за підключення точки майстер бере 700−800 грн, то, працюючи в елітному котеджному містечку, менше 1.000 грн бригадир виставляти не дозволяє.

У електрика Василя Хомича зовсім інша маркетингова стратегія: він навмисно занижує ціни на перший візит. «Я працюю на майбутнє», — запевняє майстер і зізнається, що в наступні рази вже бере дорожче. При цьому у Хомича свої правила щодо вибору клієнтів. «Клієнт, який починає торгуватися, — це поганий клієнт», — впевнений Хомич. Тому майстер працює тільки з сервісом онлайн-оголошень, де ціну можна спочатку зафіксувати, і дуже піклується про власний рейтинг. «Я завантажений цілодобово без вихідних», — говорить електрик.

Також знавці особливостей цього ринку констатують гострий дефіцит укомплектованих будівельних бригад — про зустріч з такою мріє кожен, хто купив квартиру в новобудові. Ярослав Готра керує подібною бригадою вже більше 20 років і констатує небувалий бум замовлень останнім часом. «Років два-три тому у людей не було впевненості в завтрашньому дні, з грошима були обережними, — пояснює фахівець. — Зараз ринок відновився і замовлення валяться». Тепер багато кого з них Готра відмітає без роздумів, а береться тільки за роботу від перевіреної клієнтури і за рекомендацією. «Відмовляю, якщо не подобається замовник, — розкриває бригадир принципи своєї роботи. — Він, може, й заплатить, але мізки винесе».

Зараз в його команді працюють п’ятеро фахівців: сантехнік, електрик, два маляри-штукатури і муляр. Оскільки завантаження у бригади повне, а дохід стабільно високий, в розширенні бізнесу Готра не зацікавлений зовсім. «Можемо, звичайно, набрати людей і за них відповідати, але тоді відразу падає якість», — пояснює свій підхід майстер.

Де трава зеленіша

Головним злом для вітчизняного будівельного ринку експерти називають трудову міграцію. «Дуже сильним конкурентом-роботодавцем є закордон із зарплатами в два рази вище», — констатує директор з персоналу промислово-будівельної групи Ковальська Олена Кавка.

У пошуках кращого заробітку українські майстри найчастіше вибирають країну ближче, щоб зручніше було їздити на вихідні до рідних. За даними порталу OLX Робота, вже не перший рік в пріоритеті у українських роботяг Польща, Росія і Чехія, причому досвід роботи в Польщі має 60% українців, які працювали за кордоном, а для шістьох з десяти українських трудових мігрантів основною мотивацією стала більш висока зарплата.

«Арматурника у Києві шукають на 22 тис. грн, а в ЄС робітник на виробництві металопластикових вікон може заробити до 3 тис. євро», — розводить руками Пашкіна. На її думку, найсильнішим фактором, що перекроїв ринок праці, став безвізовий режим з ЄС, який хай і не дає права на роботу в Євросоюзі, але дозволяє перебувати там протягом 180 днів.

Цього цілком достатньо для підробітку, наприклад, для майстрів із Західної України. Саме вони відбудували половину столичної нерухомості, говорять експерти, а тепер трудяться на благо польських і чеських домовласників. «Ситуація стандартна: дзвониш майстру, якщо телефон відключений — значить, у Польщі», — ділиться досвідом Чепурна.

Лукаш теж вважає, що професіонали високого класу давно вирушили за довгим злотим або євро за кордон і прекрасно там влаштувалися. «А хто може тільки язиком молоти, затримуються там до першої получки і повертаються до Києва», — пояснює майстер. Тим часом місця галичан, що виїхали в Польщу і Чехію, в столиці зайняли майстри зі східних регіонів. «У них смак кульгає, що стосується загальних ремонтів, то вони вміють робити добре колони, ліплення і позолоту», — говорить про спеціалізацію колег Лукаш.

Втім, виїхати працювати за кордон мріють далеко не всі сині комірці. Наприклад, Готра розповідає, як його кликали на роботу в Канаду і навіть в Австралію, але він відмовився. «У мене тут родина, будинок, хороші знайомства, — пояснює майстер. — А там я повинен працювати на когось».

До слова, за даними OLX, 9% заробітчан, що повернулися додому, збираються надалі працювати на батьківщині, тому як майже половина з них мали конфлікти з місцевим роботодавцем.

Не давати аванс

У будівельних компаній ті ж проблеми, що й у замовників. За словами Кавки, сьогодні всі працюють над завданням «знайти, мотивувати і зберегти співробітників». Незважаючи на зростання зарплат і високу затребуваність, популярність робітничих професій серед української молоді точно не збільшується і навіть потроху знижується, стверджує вона. «Якщо говорити про підбір на робочі спеціальності, то вимоги стали, скажімо так, м’якше, — описує ситуацію Кавка. — Саме за професійними навичками». Компанії готові інвестувати в навчання і розробляють спеціальні програми утримання своїх кадрів, мотивації, наставництва і навчання молодих фахівців прямо на роботі.

На невисокий рівень кваліфікованих робітників скаржаться і в малому бізнесі. «Раніше були ПТУ, випускали теоретично підготовлених людей, а тепер всі або старі, або самоучки», — нарікає Готра. Саме цей фактор добиває і без того слабку галузь, впевнена Пашкіна. На підтвердження своїх слів вона демонструє резюме від претендентів. У будівництво проситься працівник пошти, командир танка і навіть HR-менеджер. Для кожного з них, пояснює експерт, рішення було, швидше за все, вимушеним, але порядок зарплат в голові залишився колишнім.

«Наш ринок буде висихати», — підбиває невеселий підсумок Пашкіна і пропонує як превентивний захід приділяти більше уваги профорієнтації школярів. Що стосується будівельних компаній, то, за словами Кавки, знайти співробітників буде легше тим, хто гарантує соціальний захист, гнучкий графік і програми кар’єрного зростання. «Можна сказати, що це завищені вимоги, а можна поставитися як до умов, що змінилися і змінитися самим», — говорить фахівець.

Поки ж ринок будівельних послуг не вирівнявся і нове покоління кваліфікованих робітників не підросло, замовникам доведеться самим пильнувати. «Я своїм клієнтам раджу бути вимогливими, ставити багато запитань і не давати аванс», — говорить Хомич.

Джерело: Новое время