Якщо вірити статистиці, яку приводять демографи, з України на заробітки за кордон протягом останніх 20 років виїхало від 7 до 15% економічно активного населення. Певний відсоток з них залишився там назавжди, інша частина – продовжує працювати і плекати надії повернутися в Україну з найкращими фінансовими можливостями. При цьому значно змінилася ситуація з географією трудової міграції. Все більше громадян України вважають за краще працювати в країнах ЄС і навіть готові покинути європейський континент в пошуках пропозицій про роботу. У свою чергу, традиційно найбільший ринок трудової міграції в Росії поступово скорочується, хоча українці досі найбільше зароблених коштів передають саме з цієї країни.

У той же час, немає сенсу заперечувати очевидні факти, головний з яких – збільшення темпів міграції і, як наслідок, відтік робочої сили за межі України. Наприклад, за даними Національної академії наук, кількість молодих українських вчених і фахівців, які прагнуть виїхати за кордон і реалізувати себе в розвинених країнах, досягає десятків тисяч. Тільки в Польщі навчається понад 60 тисяч українських студентів і аспірантів. Крім того, протягом 2015 року Польща видала дозволу на працевлаштування більш ніж 800 тисячам українців. Іншими словами, ми спостерігаємо витік з України робочих рук і кваліфікованих фахівців, того самого людського капіталу, без якого наша країна не має шансів на процвітання.

Проте, незважаючи на важке соціально-економічне становище, в якому перебуває Україна останні кілька років, помилково робити висновок, що всі трудові мігранти прагнуть до Польщі, Чехії, Словаччини, Німеччини та інших країн з метою отримання дозволу на постійне місце проживання. Як не дивно, але готові залишитися працювати за кордоном на тривалий термін, до 3-5 років, менше половини мігрантів. Разом з тим, більшість українців, що їдуть за кордон, розглядають пропозиції про роботу сезонного або короткострокового характеру, щоб була можливість годувати рідних.

Потенційні претенденти на ПМЖ – це в основному молоді люди, віком до 20-22 років, які дійсно відправляються в Європу з метою пустити там «коріння» (хоча далеко не у всіх це виходить). Також шанувальниками повноцінної євроінтеграції є особи, які мали досвід роботи за межами України (причому, як правило, мова іде про кваліфіковану, інтелектуальну праці), налагодили в інших країнах бізнес-зв’язки, володіють нерухомістю та іншим майном. Але таких – меншість.

Плюс до всього, не дуже зацікавлені в засиллі переселенців і наші сусіди. По-перше, «стара» Європа вже зіткнулася з проблемою неконтрольованої міграції, пов’язаної здебільшого з військовими конфліктами в ряді арабських країн. У підсумку, кількість біженців, які живуть в ЄС, за оцінками ООН досягає 78 млн чоловік.

По-друге, в європейській економіці теж не все гладко. І хоча ступінь кризових явищ в ЄС не можна порівняти з глибиною проблем України, ринок праці багатьох країн Євросоюзу знаходиться якщо не в стані застою, то близький до цього. Навіть у благополучній, здавалося б, Польщі, яка переживає економічний підйом, а ВВП на душу населення перевищує 14 тисяч доларів, рівень безробіття знаходиться на позначці в 8,6%. Для країни з 30 млн осіб працездатного населення – це висока цифра. Крім того, поляки самі вирушають до сусідніх країн, працюючи на будівництвах Великобританії або судноверфях Португалії та Норвегії. Причина проста: не дивлячись на високу за українськими мірками зарплату в 3000-4000 злотих (еквівалент 20-25 тис грн), громадяни Польщі мігрують туди, де можна заробити ще більше, а їх місце займають українці, для яких Польща – найбільш «зрозуміла» за всіма мірками найближча європейська країна.

Однак залишається відкритим питання, що робить Україна для того, щоб її громадяни дійсно хотіли повернутися на батьківщину і привезти з собою трудовий і соціальний досвід. Польща, наприклад, з 1 січня 2017 року зрівнює в правах своїх громадян і іноземців, відкриваючи мігрантам все більше можливостей. Україна, при цьому, вперто не хоче міняти трудове законодавство, яке буде виступати на захист прав працевлаштованого особи, а не проти нього.

По всій Європі працюють консультаційні центри з підтримки підприємців-початківців, є доступ до дешевого фінансування, грантових програм. Причому, абсолютно неважливо, громадянином якої країни ти є. Набагато важливіше, що ти приїхав в ЄС, і хочеш вести тут бізнес. У Польщі, наприклад, за державної підтримки в 2005-2014 роках було створено понад 460 тис нових підприємств. На ці цілі уряд витратив 1,7 млрд євро. А що в Україні? Регуляторний та податковий тиск, і постійні нападки влади на підприємців. Хоча саме малий і середній бізнес є основою, своєрідним фундаментом, на якому будується і розвивається успішна економіка.

Тому якщо ми дійсно хочемо, щоб міграція не перетворилася в незворотний процес, який повністю «вимиє» з країни велику частину працездатного населення, владі необхідно створити умови для повернення наших співвітчизників. І від цього Україна тільки виграє. Адже українці, які отримали за кордоном безцінний ментальний досвід, будуть вже європейцями – з усталеними звичками легально працювати, платити податки, страхувати власне життя. Такий підхід і стане кращою євроінтеграцією України – не кабінетною, а реальною.

Джерело: Ліга