Роботи, нейромережі, штучний інтелект ось-ось відкусять від нашого ринку праці найбільші його шматки, створені індустріалізацією. Що нам залишається? Згідно з останнім прогнозом американського міністерства праці (Bureau of Labor), головним чином те, що роботи ще не вміють, а може, і не будуть вміти ніколи, тому що ми їм не дозволимо.

Гуманізація ринку праці

Крім вельми популярних, хоч і кілька романтичних позицій, пов’язаних з монтажем сонячних панелей і вітрогенераторів, все інше в більшості списків віддано комп’ютерним технологіям і догляду за ближніми, переважно похилого віку. З комп’ютерами як ніби все зрозуміло – мейнстрім, вістря прогресу. Втім, і тут перше місце не у аналізу великих даних (хоча він також присутній) або машинного навчання, а у розробці додатків, тобто виробництва ширвжитку.

З літніми начебто теж все зрозуміло. Те, що ми перетворюємося в цивілізацію літніх людей, стає звичним. Список професій майбутнього всього лише слідує тенденціям – потреба в працівниках, які наглядатимуть, доглядатимуть, виконуватимуть роль доглядальниць і медсестер або компаньйонів, буде швидко рости. І тут роботи людей навряд чи замінять. Навіть з огляду на успіхи окремих експериментів з роботами-компаньйонами і додатками для літніх, це підійде далеко не всім.

Але все виглядає гладко тільки на папері, де розростається якась сфера послуг, пов’язана з доглядом і турботою про стан здоров’я старіючого населення, але не розкриваються всі деталі роботи в цій сфері. І справа зовсім не в тому, що вона досить важка, а в тому, що праця ця в масі низькокваліфікована, оплата за неї вкрай невисока.

Це вже зараз турбує Захід: затребувані, потрібні суспільству, відповідальні і по-своєму дуже непрості види роботи оплачують на рівні прожиткового мінімуму. Ми довіряємо цим людям наших старих батьків, бабусь-дідусів, дітей, ми вимагаємо від них відповідальності, терпіння, невсипущої уваги, високих людських якостей, але при цьому платимо їм копійки.

Чому б ні? Їх власний моральний імператив не дозволить їм працювати погано (якщо у них немає такого імперативу, їх не можна допускати до такої роботи), їх робота – це, по суті, допомога ближньому, яку кожен з нас повинен надавати в міру сил. А їм ще за це і платять. Загалом, це цікава ситуація, в якій капіталізм демонструє не фас, а профіль. Крім того, догляд за дітьми і людьми похилого віку – це специфічна сфера діяльності, яка до сих пір погано усвідомлена і освоєна ринком, тому що традиційно перебувала під нагядом сім’ї, а також церкви і благодійних інституцій.

Цікаво й те, що зростає найшвидше ніша на ринку праці, яка не пов’язана з необхідністю мати хорошу освіту. Тут людські якості значать майже все, а знання і диплом – майже нічого. Така гуманізація ринку праці може спричинити за собою падіння рівня освіти і уповільнення технологічного розвитку, який, в свою чергу, життєво необхідний цивілізації літніх людей.

Зрозуміло, що ситуація в розвинених країнах сильно відрізняється від ситуації в країнах третього світу, перш за все в Африці. Залежність відома: чим розвинутіша країна, чим краще в ній медицина і соціальне забезпечення, тим довше в ній живуть, тим вище середній вік, тим швидше вона перетворюється на країну літніх людей. І до тих пір, поки в світі існує нерівність не тільки між окремими соціальними групами, але і між цілими державами, тим спокійніше можуть спати літні люди в країнах золотого мільярда. На їхній вік доглядальниць і компаньйонів вистачить. Навіть при дуже невисокому рівні оплати праці.

Гірше доведеться тим регіонам, які виступають донорами робочої сили, більшу частину якої становлять якраз прислуга, доглядальниці і компаньйони. У цих країнах теж середній вік зростає, причому місцями навіть швидше, ніж на Заході. А ось із соціальним захистом і можливістю забезпечити своїм старим гідний догляд справи йдуть значно гірше.

Питання непусте, тому що воно в тому числі про нас. Наша держава охоче і масово поставляє в розвинені країни робочу силу. У тому числі жінок, які працюють на дому в якості доглядальниць і прислуги при літніх людях. Напевно, саме ці жінки стали піонерами української трудової міграції в 1990-х, коли поїхали ще мало розвіданими стежках в Італію і Німеччину в пошуках роботи і можливості прогодувати сім’ї. Чомусь в масі своїй першими були саме жінки, а вже потім підтяглися чоловіки, які тепер забезпечують дві перші графи в переліку наймасовіших професій для українських трудових мігрантів – будівельники (43% заробітчан) і сільгоспробітники (23%). Домашня робота тепер займає третю позицію в цьому списку.

Трудова міграція з України, як відомо, наростає. За 2018 р заробітчани переказали в Україну майже $ 11 млрд. У цьому році очікується ще більше: обсяг валютних переказів за січень-липень 2019 р виріс на 13,2%, до 106,3 млрд грн, що за офіційним курсом становить $ 4, 2 млрд, згідно з інформацією МЕРТ з посиланням на НБУ.

У повідомленні міністерства зазначено, що зростання обсягу переказів в Україну є одним з ключових чинників зростання обсягів внутрішньої торгівлі. Причому справа не тільки в зростанні купівельної спроможності громадян, що живуть за рахунок заробітків родичів, але і в “істотному зростанні споживчих настроїв”, а також “високих темпах споживчого кредитування”. Для економіки це виглядає, можливо, цілком святково, але має певні витрати: в повітових містечках Західної України, наприклад, виросло ціле покоління людей, які не знають ціни грошам, тому що вони їх ніколи не заробляли.

Україна в тренді

І це тільки частина соціальної проблеми – то, що гроші заробітчан працюють в економіці тільки в якості допінгу, але не в якості поживної речовини. По-справжньому ціну грошам заробітчан ми дізнаємося дещо пізніше, коли вони почнуть масово виходити з працездатного віку і повертатися в Україну.

Хто буде доглядати за пристарілими українськими заробітчанами? Хто забезпечить їм ту послугу, яку багато хто з них надавали і надають зараз своїм клієнтам в багатших країнах? Вони будуть мати гостру потребу в таких послугах – навіть гостріше, ніж ті, хто все життя пропрацював у себе на батьківщині. Через розірвані сімейні і дружні зв’язки. Через необхідність адаптуватися до умов життя, які дещо гірше, ніж ті, в яких вони жили довгі роки.

Графа “робота по дому” і “догляд за хворими” особливо чітко вказує положення України в ланцюжку міграцій. Наші жінки в 1990-х поїхали в Італію доглядати за італійськими бабусями, які в 1970-х так саме їздили доглядати за похилими німкенями. Можна припустити – це було б логічно, – що тепер хтось повинен приїхати до нас. Міркування на тему “ми тут як-небудь самі” – наївність, що межує з безвідповідальністю, вона буде дуже дорого коштувати тим людям, які потребуватимуть догляду та нагляду. Як би там не було, Україна цілком в мейнстрімі – наш середній вік теж зростає. І хоча йому, звичайно, все ще далеко до європейського, наші літні, на жаль, і старіють швидше, ніж їх європейські ровесники.

Підказка прямо перед очима: виходом з ситуації могло б стати залучення трудових мігрантів в Україну. Підходять Середня і Південно-Східна Азія та Африка, де рівень життя низький, а умови життя стрімко погіршуються через зміни клімату. Поки Україна розглядається мігрантами як перевалочний пункт, тут затримується не так багато шукачів кращого життя. Але дуже скоро вони опиняться нам потрібні – вони вже нам потрібні, судячи з того, що багато роботодавців, особливо у Західній Україні, скаржаться на брак робочих рук.

Нам доведеться багато чого переглянути – починаючи з економіки і закінчуючи ксенофобією. Або скоріше навпаки, починаючи з ксенофобії та закінчуючи непереборною упевненістю в тому, що “самим не вистачає”. Нам доведеться повірити в те, що не вистачає у нас не робочих місць, а бажання працювати на деяких з них – переважно через низькі зарплати, але не тільки тому. Так само як і в інших країнах, що приймають трудових мігрантів. Нас може втішити думка про те, що мігранти – це своєрідний знак приналежності до Європи, мейнстрім цивілізованого світу. А також те, що ми не остання ланка в ланцюжку міграцій – від нас їдуть у пошуках кращого життя, але і до нас їдуть у пошуках кращого життя. Той факт, що десь ще гірше, не тільки несвідомо гріє душу, але і дозволяє трохи поправити свої справи.

Джерело: Деловая столица