У відсутності грамотної соціальної та економічної політики української влади наші співвітчизники змушені шукати кращого заробітку за межами країни, в Європейському Союзі. В Європі все більше країн зацікавлені в тому, щоб залучати українців за відсутності власних кадрів. Якщо раніше Польща розглядала Україну як джерело поповнення робочих рук для заміщення виїзду своїх громадян на заробітки в сусідні країни, то тепер їй доведеться конкурувати за українських трудових мігрантів з іншими державами, які можуть запропонувати більш високі зарплати. Щоб обговорити нинішній стан речей і перспективи трудової міграції з України, кореспондент ГолосUA поспілкувався з президентом Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування Василем Воскобойником.

– Василь, які, на ваш погляд, можна підвести підсумки міграції з України в європейські країни за 2018 рік? Наскільки ситуація змінилася в порівнянні з 2017 роком? На що потрібно звернути увагу?

– У 2018 році трудова міграція з України в європейські країни залишалася на високому рівні. Найбільша кількість українців продовжує працювати в Польщі (до 2 млн осіб). Ситуація починає змінюватися в порівнянні з 2017 роком. Польща вже не так цікава нашим співвітчизникам. Стає популярним їздити на роботу в країни Балтії, де рівень зарплат такий самий, як і в Польщі, але при цьому повністю відсутній мовний бар’єр. Варто звернути увагу на те, що українці «відкривають» для себе все більше країн Європи в сенсі роботи і вибирають ті з них, де можна більше заробити. Згідно з недавніми соцопитуваннями, в Росії хочуть працювати не більше 6-8% українців, в той же час в Польщі – 26%, Німеччині – 37%. Тому констатуємо факт – на сьогоднішній день більшість українців хоче працювати саме в країнах ЄС.

– У цьому році відбулася п’ята річниця Євромайдану. Як змінилася ситуація з трудовою міграцією з України в Європу за п’ять років з 2013 року?

– За минулі роки рівень трудової міграції з України істотно зріс. Якщо в 2010 році Польща видала близько 180 тис запрошень на роботу для українців, то в 2017-му році – 1 млн 700 тис (майже в 10 разів більше). Після
Євромайдану відюулося падіння ВВП країни, а також рівня доходів наших громадян (через знецінення гривні), в середньому в 3 рази. Це суттєво вплинуло на можливість українців матеріально нормально забезпечувати себе і свої сім’ї і призвело до посилення міграційних процесів, які вперше за весь період незалежності торкнулися третини працездатних громадян країни (9 млн, за оцінкою Мінсоцполітики).

– З огляду на те, що в Україні з 2000 року не проводився перепис населення, а також немає реального обліку трудової міграції, наскільки можна говорити про приблизну кількість українців, які працюють в Європі, і наскільки ці оцінки близькі до реальності? Наскільки можна довіряти тим даними, які публікують різні дослідницькі центри і інститути?

– Точних цифр трудової міграції не знає ніхто. Довіряти повністю їм неможливо, всі оцінки, які близькі до реальності, ґрунтуються на соціологічних дослідженнях, на кількості грошей, що пересилаються трудовими мігрантами додому, а також на оцінках урядів інших країн, де працюють наші громадяни. До того ж не можна забувати про те, що трудова міграція з України – маятникова, тобто люди постійно перебувають у русі – одні поїхали за кордон на роботу, інші повернулися додому. Наприклад, в Польщі половина українців працює не більше трьох місяців.

– У ЗМІ час від часу з’являються новини про те, що в Польщі деякі роботодавці відносяться до українських робітників мало не як до рабів. Які є реальні інструменти для захисту трудових мігрантів? І як бути, наприклад, з нелегальними трудовими мігрантами в цьому аспекті?

– Проблема поганого поводження польських роботодавців з українськими працівниками явно перебільшена. Природно, що якщо ми маємо справу з 2 млн трудових мігрантів з України в цій країні, то можемо реєструвати різні випадки поганого поводження. Але потрібно розуміти, що Польща є європейською країною, де діють закони і де влада захищає людей, в тому числі трудових мігрантів від свавілля. Якщо громадянин працює в Польщі легально, він має ті ж права, що і польський працівник. Це і є основний інструмент захисту трудового мігранта – робота згідно з договором, отримання зарплати на банківську карту (що говорить про те, що працівник платить податки), наявність соціального страхування (в тому числі медичного). Нелегальний мігрант добровільно позбавляє себе всіх прав і захисту в країні перебування, фактично віддає себе у владу роботодавця, який, як мінімум, може не виплатити йому зароблені гроші. Однак потрібно розуміти, що таке поняття, як «трудове рабство», в Польщі суворо переслідується по закону, і дуже складно собі уявити, щоб на великому підприємстві ризикували майбутнім свого бізнесу заради скорочення витрат за рахунок використання примусової праці.

– Наскільки різняться доходи українських трудових мігрантів в Європі? Які тут є об’єктивні критерії для порівняння?

– Об’єктивним критерієм, за допомогою якого можна оцінити доходи українських трудових мігрантів, є рівень середньої зарплати в тій чи іншій країні. Згідно з соціологічними дослідженнями, які проводилися в Польщі, 93% наших співвітчизників працюють в цій країні руками. Середня зарплата в Польщі зараз становить 1100 євро на місяць. Українці в середньому отримують на 30% менше, тобто 700-900 євро. Приблизно також можна визначити, скільки наш співвітчизник в середньому може реально заробляти і в інших країнах. Якщо в Східній Німеччині рівень середнього доходу становить сьогодні 2200 євро, це означає, що українець може заробляти в цій країні приблизно 1600 євро в місяць. Але не можна забувати, що для того, щоб заробити ці гроші, трудовому мігранту потрібно працювати набагато більше, ніж він звик це робити на батьківщині – шість робочих днів в тиждень і 10-12 годин на день.

– Загальновідомо, що в перегони за переманювання української робочої сили включилися кілька країн, зокрема, Німеччина і Чехія, які ведуть роботу в напрямку спрощення умов працевлаштування. Як, на ваш погляд, закінчиться справа в найближчому майбутньому? Адже Польщі, яка бачить в українцях один з інструментів розвитку власної економіки, тепер доведеться конкурувати за них з іншими, більш економічно сильними державами (наприклад, з Німеччиною)?

– Конкуренція за українських трудових мігрантів серед європейських країн посилюється. Це пов’язано з тим, що наші співвітчизники є останнім великим резервом робочої сили в Європі. Вони швидко і самостійно соціалізуються в країнах перебування, не вимагають якихось особливих умов, багато працюють. Важливим фактором для полегшення працевлаштування українців в Європі є безвіз, що існує вже півтора року. Крім того, українцю набагато дешевше і простіше дістатися до країн Європи, ніж, наприклад, в’єтнамцю або філіппінцю. Якщо йому щось не сподобається, то повернутися додому можна протягом доби, що дуже складно для мігрантів з далеких країн, для яких вартість дороги набагато вище. Крім того, різниця в культурі, віросповіданні, мові стають додатковим фактором, який ускладнює успішне працевлаштування в Європі для людей з далеких (в основному азійських) країн.

– Чи є реальна статистика того, скільки українців виїжджає на заробітки в Європу і залишаються там жити? Наскільки українцям вдається натуралізуватися?

– У 2017 році громадяни України отримали 662 тис дозволів на проживання в ЄС. Найбільшу кількість українці отримали в Польщі – 88% від загального числа, в Чехії – 2,8% і в Угорщині – 1,1%. У 2016 році українцям видали 580 тис дозволів на проживання, в 2015 – 500 тис посвідчень, і в цілому ця цифра вже сягає 1 млн 750 тис дозволів на проживання в ЄС. У 2018 року ситуація не зміниться і в 2019 році ми зможемо констатувати, що тільки за останні роки кількість виданих європейцями посвідок на проживання для громадян України буде досягати 2,3-2,4 млн осіб. Решта українців працюють за кордоном, і в Європі зокрема, на підставі робочих віз і біометричних паспортів (де це дозволяється). Яка кількість таких громадян знаходиться в ЄС – точно невідомо, але цифри теж обчислюються в мільйонах людей. Подібні темпи трудової міграції в ЄС свідчать про те, що економіка України не може запропонувати фахівцям конкурентні зарплати. З іншого боку – наш уряд не заохочує трудових мігрантів інвестувати зароблені за кордоном гроші в бізнес, відкривати вдома малі підприємства і ставати підприємцями.

– В Україні через від’їзд багатьох фахівців за кордон вже існує кадровий голод, і в подальшому він буде тільки посилюватися. Які головні питання потрібно вирішити для того щоб українці були реально зацікавлені повертатися в Україну?

– Поки що можна констатувати, що уряд визнав масову трудову міграцію з України. Це вже успіх, зважаючи на те, що ще два роки тому ця тема була табуйована. Тепер потрібно йти далі – розробити стратегію щодо взаємодії держави з трудовими мігрантами і запуск реалістичних (а не паперових) програм по їх поверненню та реінтеграції в суспільстві. Досить подивитися на наших західних сусідів – Польщу, Угорщину, Румунію, країни Балтії, звідки мільйони громадян мігрували в більш розвинені країни, і ми зрозуміємо, що наші громадяни також будуть продовжувати їхати на роботу за кордон. Європейський напрямок їх трудової діяльності принесе нашій країні непогані дивіденди у вигляді людей, які стануть європейцями по суті і яких не можна буде повернути до радянського минулого. Сподіваюся, що уряд створить їм умови, при яких вони будуть повертатися додому і займатися бізнесом, розвивати свої території, брати на себе відповідальність за навколишній простір. Але цей шлях Україні доведеться проходити досить довго. Для економічного розвитку нашої країни також знадобляться залучені трудові мігранти, і це теж уже зрозуміло сьогодні. Замістити українців, які будуть працювати в Європі, зможуть представники бідних перенаселених країн Азії. Це дуже складне питання, тому що, крім економічних і чисто технічних проблем, є ще неприйняття українським суспільством представників інших народів і етносів, традиціоналізм наших громадян. І з цим теж доведеться працювати не одному уряду і президенту.

Джерело: ГолосUA