Результати електронного перепису невблаганні: українців залишилося 37 млн. Врятувати країну від фатального скорочення населення можуть три умови: мігранти, ріст економіки та підтримка молодих сімей.

Мінус 15 млн населення — так виглядає результат незалежності України з погляду демографії. За переписом 1989 року в тоді ще радянській республіці проживало майже 52 млн осіб. Тепер залишилося 37,3 млн — саме такі дані на початку січня 2020-го оприлюднив Кабмін в особі його міністра Дмитра Дубілета, спираючись на дані так званого електронного перепису.

Багато соціологів поспішили заперечити цей метод, заснований не на ретельному обході квартир і будинків, а на аналізі реєстрів, даних Пенсійного фонду (ПФ) і показників кількості абонентів мобільних операторів. До того ж у «переписі» не брали участі окуповані регіони — схід Донбасу і Крим.

Проте навіть критики «оцінки населення», зробленої Дубілетом, визнають: її дані загалом відповідають реальному стану справ. А значить, показник чисельності людей, які мешкають у країні, пробив психологічний бар’єр 40 млн. За кількістю жителів Україна тепер поступається своїй сусідці Польщі, яка стала Меккою для заробітчан. Останній реальний національний перепис 2001 року давав цифру 48,5 млн осіб, а Держстат досі оперував значенням 42 млн.

Безперервний потік заробітчан, які покидають країну, і природне скорочення населення (перевага смертності над народжуваністю) — ці два незмінні фактори визначили демографічну історію сучасної України. Експерти переконані: якщо не переламати нинішній депопуляційний тренд, держава до 2050-го втратить ще 10 млн людей — жити в ній будуть 26,0−26,9 млн. А це вдвічі з гаком менше людей, ніж населяє сучасну Італію, і всього на 7 млн більше кількості жителів нинішньої Румунії. У підсумку Україна зіткнеться з істотним скороченням економіки, що позначиться на всіх сферах життєдіяльності.

Втім, до 2050-го кількість румунів та італійців теж скоротиться: Європа й сама переживає демографічну кризу, до того ж на сході континенту вона більше виражена.

Сенс кризи

Сучасна Україна — це не тільки населення, що скоротилося до 37 млн. За останні 30 років показник народжуваності у країні впав із 2,08 дитини на одну жінку до 1,37 — на це вказують дані проекту Frogee. Його експерти вважають, що неефективні закони про працю та непродумана сімейна політика повністю поклали роль виховання дітей на жінок, що і призвело до падіння народжуваності.

І це не все: лише торік, якщо вірити цифрам Держстату, українське населення скоротилося на понад 230 тис. осіб. Водночас на сотню померлих припало 54 новонароджених. «Треба фінансово стимулювати народжуваність», — упевнений Гліб Вишлінський, директор Центру економічної стратегії (ЦЕС).
Євросоюз уже давно декларує, що стимулювання народжуваності є його офіційною політикою. В Естонії оплачуваний декрет для батьків дитини становить 18 місяців. В Угорщині жінка, яка народила чотирьох і більше дітей, довічно звільняється від податку на доходи. Польща виплачує 120 євро на місяць на кожну другу, третю і так далі дитину в сім’ї. Іноді виплати йдуть до повноліття дітей.

В Україні ж закон прописує: роботодавець повинен зберігати трудові відносини з жінкою, поки її дитині не виповниться три роки. Однак насправді лише рідкісні приватні вітчизняні компанії бережуть робочі місця для молодих матерів і оплачують їм декрети. Хіба що держава видає протягом трьох років частинами 100 тис грн ($4,2 тис) матері, яка народила першу дитину, 200 тис — другу, і 400 тис — третю.

Але лише економічне зростання і збільшення зарплат дадуть українцям більше комфорту, аби створювати сім’ю і народжувати дітей, вважає Анатолій Амелін, директор економічних програм Українського інституту майбутнього (УІМ). «Дуже важлива державна політика щодо створення умов для молодих сімей», — підкреслює він. Але якщо діти і народжуваність — одна сторона кризової монети української демографії, то її друга сторона — люди похилого віку і смертність. Оскільки останній показник стабільно перевищує народжуваність, у країні сформувався довгогральний тренд природного скорочення населення.

Крім того, чоловіки живуть помітно менше, ніж жінки, і тому Україна зіткнулася з очевидним гендерним дисбалансом: за даними Кабміну, на 20 млн жінок припадає 17 млн чоловіків. «В Україні бідність має жіноче обличчя», — коментує Інна Волосевич, заступниця директора соціологічної компанії InfoSapiens. Вона пояснює, що жінки бідніші якраз тому, що довше живуть і у них зрештою закінчуються грошові заощадження. Натомість українки, на відміну від українців, більше дбають про своє здоров’я. «Нам треба» підтягувати «чоловіків через медичні програми та лікування нарко- й алкозалежності», — каже соціологиня.
Приблизно третина населення України — це люди старші 55 років. У сусідній Польщі ситуація приблизно така ж. Експерти вважають подібну вікову демографію негативом. «Існуюча солідарна пенсійна система вигідна в тому випадку, коли молодого населення істотно більше, ніж похилого, — пояснює Амелін з УІМ. — У нас же ситуація зворотна».

Підрахунки Дубілета показують: на 16,5 млн людей основного працездатного віку припадає 11,5 млн осіб передпенсійного та пенсійного віку. А дітей і людей раннього працездатного віку (15−24 років) у сумі лише 9,4 млн. Тобто нині працездатні люди віддадуть фінансовий борг батькам, але самі можуть залишитися без держутримання — відрахувань їхніх спадкоємців не вистачить. До того ж рівень старіння населення в Україні є одним із найвищих у Європі.

На цю національну особливість накладається ще й той факт, що українці після 50 мають великі проблеми з пошуком нової роботи. Тільки 68% українців віком 50−59 років працевлаштовані. Передпенсійний вік — одна з найпоширеніших причин відмови у прийомі на роботу, очевидна або неочевидна, каже Ганна Вахітова, фахівчиня із ринку праці та професорка Київської школи економіки (КШЕ). «Фірми часто не хочуть наймати співробітників такого віку, оскільки — справедливо чи ні — вважають їх менш продуктивними», — додає вона.

«Електронний перепис» зробив очевидним ще один дисбаланс вітчизняної демографії: поки країна загалом порожніє, Київ активно збирає нових жителів. Населення столиці зросло до 3,7 млн осіб, натомість столична мерія до останнього вважала, що фактично у місті проживає 3,36 млн. Крім того, Віталій Кличко і Ко розраховують, що межу 3,8 млн жителів місто переступить лише до 2040 року — саме на цьому припущенні ґрунтується генплан Києва на найближчі 20 років.

Показник 3,7 млн мешканців робить столицю п’ятою за кількістю населення містом Європи, випередивши такі європейські мегаполіси, як Берлін, Мадрид і Рим. «Проблема не в тому, що населення України концентрується у Києві — це природний процес, — підкреслює Вахітова. — Проблема в тому, що адміністрація міста не встигає розвивати інфраструктуру». Зростання кількості киян — природний процес з огляду на окупацію Донецька, Луганська і Криму. «Якщо ти жив у Донецьку, то логічно, що в підсумку переїздиш до Києва чи Харкова, — бо у тебе звички людини великого міста», — пояснює Вишлінський із ЦЕС.

Провінціалів столиця притягує своїми вищими зарплатами і різноманітністю культурного відпочинку, а також великим лібералізмом настроїв. Однак Вишлінський все одно вважає, що непереборне бажання жителів глибинки перебратися винятково до Києва ірраціональне: адже і ціни в місті № 1 істотно вищі. «Після кризи 2008-го Київ нічого особливо запропонувати не міг, окрім університетів для молоді», — вважає економіст.

Тонкощі методології

Дубілет своє оцінювання кількості населення вважає вдалим бодай тому, що його зробили практично безкоштовно. За його словами, традиційний перепис — це зовсім не дешеве задоволення: його ціна — у межах 3−4 млрд грн.
Але вартість — не єдиний недолік стандартного опитування. «Якщо просто ходити і стукати по квартирах, брати інтерв’ю у людей, то наші тестові переписи, які ми робили в Києві, показали: 25% потенційних респондентів просто не відчиняють дверей», — розповів міністр.

Тому Кабмін скористався даними найбільших мобільних операторів — Kyivstar, Vodafone і Lifecell, а також ПФ і реєстру індивідуальних податкових номерів, зокрема тих, хто відмовився від них через релігійні причини.

«У мене є сумніви щодо сумісності даних із різних категорій в одному дослідженні», — каже Елла Лібанова, директорка Інституту демографії Академії наук. На її думку, кількість абонентів мобільних операторів може коректно відображати населення середнього віку, але воно не враховує дітей. «Тому держава обов’язково повинна знайти 4 млрд грн на реальний перепис», — каже демографиня.

«Я не проти цієї цифри — 37 млн, — вторить їй Євген Головаха, провідний фахівець із методології в Інституті соціології. — Може, вона і правильна. Але ми не можемо бути в ній упевненими».
Втім, Оксана Лемішка, соціологиня з проекту SeeD, вважає, що мають рацію одночасно і Дубілет, і соціологи. Мовляв, звичайний перепис потрібен, аби знати всі деталі: рівень релігійності суспільства або, наприклад, його мовні уподобання. «Але якщо ми хочемо мати простий спосіб — то ось воно [рішення Дубілета], — зазначає Лемішка. — Можна тоді перепис робити рідше, а у проміжках рахувати населення електронно».

У розвиненому світі переписи вже давно не проводять методом обходу квартир і будинків. Наприклад, цьогоріч оцінку населення вирішили зробити у США, аби коректніше розподілити виборчі округи і позбавити політтехнологів простору для маніпуляцій. Тому до 1 квітня кожен резидент цієї країни отримає можливість заповнити спецформу в інтернеті. Ті, хто не зможе зробити цього, повинні скористатися звичайною поштою або ж у крайньому разі запросити польових соціологів до себе додому.

Демографічна ін’єкція

В Євросоюзі проблему депопуляції вирішують за допомогою політики залучення мігрантів. Ангела Меркель, канцлерка Німеччини, у 2015 році відчинила двері ЄС для людей із Близького Сходу, які тікають від війни в Сирії. Нею рухала логіка: Німеччина, за прогнозами, до 2060-го втратить 10 млн зі свого нинішнього 81-мільйонного населення. Тому країні критично важлива масштабна ін’єкція робочої сили. Одночасно в тому ж 2015-му ЄС пообіцяв усіляке сприяння Туреччині, яка не входить у блок, якщо та дозволить залишитися на своїй території тисячам сирійців.

Британський діловий тижневик The Economist невтомно повторює: освічений і працевлаштований мігрант — тільки плюс для локальної економіки. Така людина працює, створює ВВП і платить податки. Подібні плюси особливо актуальні для Східної Європи, яка переживає справжню кризу депопуляції. Естонія втратила 17% населення віж моменту відновлення незалежності. Найдинамічніше в ЄС скорочується населення Болгарії, яка до 2050-го має втратити 2 млн громадян зі своїх нинішніх 7,2 млн. Загалом населення Східної Європи (не рахуючи пострадянських країн), за даними ООН, із 1990 року скоротилося на 6%, тобто на 18 млн осіб.

У такому контексті Україні безумовно потрібна політика залучення мігрантів, вважає Вишлінський із ЦЕС. «Очевидно, треба було б в односторонньому порядку повністю відкрити свій ринок праці для громадян країн ЄС і Великої сімки, — впевнений експерт. — І навіть для деяких інших країн». Україна могла б залучити жителів пострадянських країн, вихідців із країн Близького Сходу і Середньої Азії, а також з Африки. Ці регіони можуть стати для України тим, чим сама вона давно стала для Польщі, — донорами робочої сили. За даними Інституту демографії, за останні 10 років з України загалом виїхало на 3,7 млн осіб більше, ніж приїхало.

Однак Вишлінський попереджає, що суспільство може бути психологічно не готове до політики залучення мігрантів. «Чи хоче нинішнє покоління мати райони міст, де сформувалися недружні етнічні гетто?», — запитує економіст. Американський президент Дональд Трамп є найвідомішим у світі політиком, який говорить про небезпеку мігрантів. Він неодноразово називав мексиканців, які їдуть збирати врожай фруктів у Каліфорнії за аграрними візами, злочинцями. А на кордоні з Мексикою Трамп розпорядився збудувати стіну.

Волосевич із InfoSapiens закликає Зеленського не брати приклад із Трампа. «Мені подобається політика Канади й Ірландії, які залучають саме тих фахівців, які їм потрібні», — каже експертка. І якщо Україна відчуває дефіцит слюсарів, які виїхали займатися будівельними роботами в Польщу або Фінляндію, то вона цілком могла б залучати слюсарів із сусідньої Молдови.

Коли країна запрошує тих, кого їй самій не вистачає, подібні «гості» набагато краще адаптуються на новому місці. Просто тому, що вони їдуть на конкретну роботу, а не тікають від негараздів у рідній країні, говорить Волосевич. Стимулювання народжуваності, економічне зростання, підвищення зарплат, залучення мігрантів — так можна підсумувати рекомендації експертів з української демографії, яких засмучує ситуація, що склалася.

Підставу для радості в підсумку «перепису від Дубілета» виявив хіба що Михайло Демків, фінансовий аналітик інвестиційної компанії ICU. Він підрахував, що за новою соціологією український ВВП на душу населення становить майже $4,2 тис., а не $3,7 тис., як за попередніх 42 млн. І завдяки новому показнику Україна обганяє десяток країн — Болівію, Індонезію, Алжир та інші — і навіть може сприяти підвищенню державного кредитного рейтингу.

Втім, підстава для оптимізму є й у Вахітової, як у фахівчині з ринку праці. Мовляв, скорочення населення найбільше бояться політики, адже це звужує їхню електоральну базу і політичний вплив. Але для звичайних громадян важливіше не кількість людей, а якість робочих місць і доступність житла. Роботодавець, відчуваючи дефіцит кадрів, починає цінувати конкретного працівника набагато більше. І платить йому більше. Водночас скорочення населення знижує попит на житло, яке, як наслідок, стає доступнішим.

Але на всі ці невеликі плюси є один величезний мінус. «Очевидно, що населення України буде й далі скорочуватися», — упевнена Лібанова. А це означає падіння споживання, скорочення економіки і безліч інших проблем у найближчому майбутньому.

Джерело: Новое время