В інформаційному просторі лунає багато закидів, нібито трудова міграція “вимиває” з України всіх найбільш обдарованих, активних та талановитих громадян. І якщо цей процес буде продовжуватися подібними темпами, то за декілька років українці чи не в повному обсязі поїдуть працювати та жити в інші країни.

Давайте спробуємо розібратися в тому, що собою являє трудова міграція саме в українському контексті.

Моя думка така – це явище безумовно добре. Люди отримують можливість вибору: залишатися вдома чи їхати в інші країни і заробляти гроші. Мільйони пострадянських людей нарешті отримали можливість особисто вирішувати свою долю і брати відповідальність за свої вчинки на себе, чого вони не мали багато десятиліть. Тепер вони не чекають, поки мудрі вожді дадуть їм роботу та забезпечать їхні сім’ї, а самі діють.

Трудова міграція набагато швидше змінює ментальність і поведінку українців, ніж будь-які постанови уряду чи закони, прийняті у парламенті.

Коли українці їдуть працювати до Європи – це можна тільки вітати. У країнах ЄС вони перетворюються на справжніх євроінтеграторів, бо швидко сприймають місцеві цінності. Ті, хто працюють легально і офіційно, бачать, що можна нормально жити, спокійно працювати, отримувати гроші, мати страховку, сплачувати податки. І вони звикають до такого життя. Коли повертаються до України, хочуть подібної роботи тут.

Проте, коли ж українці їдуть на заробітки в Америку, Росію чи Австралію – це явище небезпечніше. Соціологічні дослідження останніх років демонструють, що більшість людей, які їздять працювати до Європи, залишаються там в середньому на декілька місяців, а потім повертаються додому. Тобто це так звана маятникова міграція. А мігранти, які прямують до Америки чи Австралії, намагаються залишитися там. І у більшості випадків нелегально. Подібна ситуація і з Росією. Хоча за останні роки кількість людей, що їздили працювати в РФ, істотно зменшилась. Їхня частка і далі падатиме. У Росії немає економічного зростання, відсутній привабливий образ майбутнього, який є в Європі.

Можна спрогнозувати, що за декілька років, коли трудова міграція стане буденним явищем, частина українців повернуться додому, спробувавши нелегкий “хліб заробітчанина”. Інша частина – все життя їздитиме на роботу за кордон і повертатиметься додому, як у відпустку. А ще частка з часом перетвориться на емігрантів. І це об’єктивний процес, з яким наші можновладці мало що можуть вдіяти.

Наприклад, Ірландія зіткнулася з проблемою міграції більше ста років тому, коли половина її населення емігрували впродовж 50-ти років. Але сьогодні це успішна держава, в яку багато хто хоче переїхати на постійне перебування, бо економіка зростає, стандарти життя високі, корпорації, на кшталт Google, відкривають тут свої центральні офіси. Залишається додати, що у 2015 році ВВП країни зріс на 25,5%!

Як бачимо, майбутнє країни не залежить від розміру трудової міграції. Скоріше, це один з показників того, наскільки успішна ця країна в порівнянні зі своїми сусідами. Україну нині явно пасе задніх. Цьому явищу є свої пояснення – військові дії на Донбасі, падіння економіки в 2014-2015 роках, депресії від нездійснених очікувань. Тому трудова міграція з України набирає обертів і в найближчий перспективі буде високою.

Якщо реалістично подивитися на процеси, які відбуваються в Україні, зрозуміємо, що трудова міграція – це не проблема, а наслідок недолугого розвитку України за останні 30 років. Тому і боротьба з цим явищем повинна відбуватись на “економічному фронті” – зростання ВВП, покращення інвестиційного клімату, захист прав власності, створення нових робочих місць.

Якщо все вищезгадане відбудеться, побачимо спад рівня трудової міграції українців за кордон. Тоді можна буде говорити, що Україна іде шляхом розвитку та має великі перспективи. Але поки що ми залишаємось бідною європейською країною, з якої активне населення їде до сусідів у пошуках кращого та стабільного життя.

Джерело: Газета по-українські