За останні тижні чути багато побоювань щодо масового повернення українських трудових мігрантів додому. Начебто в нашій країні немає такої кількості робочих місць, аби задовольнити їхній попит. Але ситуація, що склалася, наочно демонструє, що трудові мігранти сприймають необхідність перебування вдома виключно як тимчасовий перепочинок перед новою поїздкою на роботу за кордон.

Вже зрозуміло, що за коронавірусом іде рецесія світової економіки, яка зачепить щонайменше цей рік, а скоріше за все, і наступний. У цих умовах буде відбуватися скорочення робочих місць у розвинутих країнах. Чи означає це, що багато українців втратять свою роботу в Європі? Так.

Але вони без значних проблем знайдуть на місці нову роботу. Ті приблизно 3 млн наших громадян, які постійно працюють за кордоном, користуються великим попитом, особливо в Польщі, Чехії, Словаччині, країнах Балтії тощо. Українці готові працювати понаднормово (10-12 годин на добу), легко та швидко адаптуються в цих країнах, не потребують особливої допомоги та витрат від місцевих адміністрацій. Вони повністю задовольняють роботодавців.

Скорочення робочих місць не стане на заваді для українських трудових мігрантів, адже в умовах демографічної кризи, нестачі місцевих робітників та старіння націй у Європі, наші громадяни мають більш виграшні позиції, ніж мігранти з інших континентів (Азії та Африки), яким складніше та дорожче добиратися до роботи. Крім цього, вони можуть бути переносниками вірусів у сучасних умовах. А для трудових мігрантів з інших країн ЄС, набагато цікавіше працювати у Німеччині чи Нідерландах, ніж у Польщі.

Отже, українській трудовій міграції ніяка економічна криза не завадить. Тим більше, що в самій Україні становище буде набагато гіршим, ніж у Європі. Нашому громадянину, який приїде працювати до Києва, буде значно складніше вижити в ньому, ніж працювати та жити у Польщі.

До того ж не треба забувати, що саме трудові мігранти є одним з основних джерел постійних валютних надходжень до України. Саме їм ми повинні завдячувати відносній стабільності курсу гривні в останні роки. Цю тезу підкріплює статистика – з 2008 по 2019 вони перерахували в Україну майже $94 млрд. З 2015 по 2019 – майже $47 млрд. Давайте порівняємо ці суми з $4 млрд траншу від МВФ, який повинен врятувати країну від дефолту і заради отримання якого парламент терміново приймає необхідні законопроєкти. Зрозуміло, що трудові мігранти не інвестують гроші до державного бюджету, але вони їх вкладають у купівлю нерухомості, автомобілів, ремонти квартир, ліків для рідних, оплачують освіту для дітей. Загалом стимулюють попит в Україні.

Трудова міграція – природній процес. Його не зможуть зупинити карантини, віруси та заборони урядів. Риба шукає де глибше, людина де краще – це основний стимул для пошуку роботи за кордоном. Якщо перестати фантазувати на тему того, що завтра-післязавтра українська економіка наздожене своїх західних сусідів, то ми зрозуміємо невідворотність подальшого збільшення трудової міграції. Але давайте будемо чесними з самими собою та визнаємо, що при всіх негативах цього явища, ніхто сьогодні не зможе створити багато нових високооплачуваних робочих місць в Україні. А вимагати від людей працювати на копієчні зарплати ніхто немає права. Трудова міграція – це не погано чи добре, а вибір кожного громадянина, який має на це абсолютне право.

Джерело: UAinfo