Уже кілька добрих років триває масова економічна міграція українців до Польщі, Чехії, Угорщини та інших країн. Проте саме у Польщі перебуває чи не найбільша кількість українців — за деякими підрахунками, до півтора мільйона людей. У сучасній історії України це одна з найбільших хвиль міграції, але і для Польщі цей процес також є особливим у багатьох аспектах.

Існує багато чинників, чому українці обирають Польщу. Найголовніший — це доступ до легального працевлаштування та перебування в країні. Це стало можливим, коли Польща спростила процедуру працевлаштування іноземців для шести країн: Білорусі, Вірменії, Грузії, Молдови, Росії та України. За новими правилами, які діють з початку 2018 року, громадяни цих країн можуть працювати по 6 місяців кожні 12 місяців на підставі так званих «заяв про доручення роботи іноземцю», без необхідності отримання дозволу на роботу. При чому заяву подає сам працедавець. Досить легко.

Однак що, крім цього, ми знаємо про трудову міграцію українців до Польщі? Безсумнівно відомо, що українці заробляють менше, ніж поляки, та працюють понаднормово. Проте такі речі загалом властиві міграції. Що ж до всього іншого — нам відомо мало, тому що на сьогодні, особливо з української сторони, було проведено небагато ґрунтовних досліджень цього явища.

Для того, щоб краще зрозуміти характер трудової міграції до Польщі, ми поспілкувалися з польським дослідником Павлом Качмарчиком (Paweł Kaczmarczyk) з Центру дослідження міграції при Варшавському університеті. Цей дослідницький центр уже багато років займається міграцією: спочатку еміграцією поляків за кордон, а пізніше — імміграцією в їхню країну. За розмовою з ним ми спробували дізнатися про способи працевлаштування, умови праці українців у Польщі, а також про те, чи є їхній досвід у чомусь унікальним.

Ви зараз досліджуєте в основному українських працівників?

На даний момент моїм головним проектом є дослідження інтеграції мігрантів на ринку праці. З одного боку це мігранти з України, а з другого — з країн Азії (Китаю та В’єтнаму). На жаль, ми все ще чекаємо на результати аналізу опитування, тож я не можу тут багато чого сказати.

У листопаді минулого року ми закінчили дослідження під назвою «Іммігранти у Польщі в контексті спрощеної процедури працевлаштування іноземців», яке стосувалося людей, що приїжджають до Польщі на основі спрощеної процедури, тобто передусім на основі так званих «заяв про доручення роботи іноземцю».

Що вам вдалося дізнатися?

Для початку я повинен підкреслити, що нас не просто так цікавить «спрощена процедура», тому що на даний момент вона стала головним способом доступу до польського ринку праці.

І ця процедура торкається Білорусі, Вірменії, Грузії, Молдови, Росії та України, так?

Так, але 95% працівників — це громадяни України, тож можемо зосередитися на українцях. Передусім ми зайнялися оцінкою фактичного числа українців у Польщі. Ми вважаємо, що це 1,1–1,2 мільйона українців. Якщо додамо до цього людей, які приїжджають на основі дозволів на роботу1, то, ймовірно, в пік сезону в Польщі можуть перебувати близько півтора мільйона українських працівників.

Що їх змушує шукати роботу в Польщі?

По-перше, після початку війни на сході України з’явилися нові фактори, які ще більше, ніж до цього, спонукають громадян виїжджають з країни. І про це свідчать усі дані, якими ми володіємо. Але є також другий чинник з польської сторони: активізувалися трудові агенства, посередницькі фірми.
Наприклад, за результатами дослідження за 2017 рік (і в даних за 2018 це видно ще чіткіше), посередницькі агенції реєстрували документи (тобто «заяви про доручення роботи іноземцю») в управліннях зайнятості на рівні повітів для близько 40% заробітчан.

Чи трудові агенції змінили польський ринок праці?

Українці увійшли в нові сектори ринку. Тобто найбільше їх досі в промисловості, сільське господарство суттєво втратило своє значення, а домашні послуги досі залишаються в певній мірі важливими. Більше українців з’явилося в таких нових секторах, як харчування, готельний бізнес, сфера торгівлі. Звісно, це можна пов’язувати з тим, що польські працедавці потребують працівників, тому й шукають їх в Україні, але я особисто у великій мірі вбачав би причину в активності посередників. Вони можуть заохотити приїхати до Польщі людей, які не мають зв’язків, контактів, мігрантської мережі і мало знають про саму міграцію, Польщу, але ладні приїхати, якщо їм будуть забезпечені всі формальні умови.

Якою є роль цих агенцій для людей, котрих вони привозять до Польщі?

Це дуже широка дискусія. Давайте звернемося до нещодавнього досвіду польських мігрантів у Нідерландах. Нідерланди є специфічною країною: у ній дуже велика частка працевлаштування загалом відбувається за посередництва агенцій тимчасової праці. Самі нідерландці також часто працюють через агенції. І це в певний момент виявилося дуже привабливою формулою для нідерландських працедавців та польських працівників. Чому? Бо тут ідеться переважно про сезонну роботу — більше того, про таку роботу, коли фірма-посередник висилає працівника, наприклад, на 5 годин в одну фірму і на 6 в іншу.

Який стосунок це має до українців?

У певний момент ті поляки, які були найбільш активні й мали найбільшу схильність до міграції, вже виїхали. Натомість весь час існувала цілком велика група людей, яким у Польщі жилося не найкраще і які мали певні проблеми на ринку праці або ж вважали, що можуть чи повинні заробляти більше. Вони в очевидний спосіб стали цільовою аудиторією для посередницьких агенцій, які мали змогу їх рекрутувати. У цьому місці я доходжу до суті, тому що схема тут справді однакова. Співпраця з агенцією означає, що з працівника (принаймні теоретично) знімається купа обов’язків і ризиків, тому що посередник пропонує договір, гарантує не тільки роботу, але й житло, і часто бере на себе всі формальності. Таким чином працівник може зосередитися на тому, що його найбільше цікавить — зароблянні грошей і висланні їх родині.

Яка кількість людей у Польщі працевлаштовані за посередництвом трудових агенцій?

Це складне питання. Минулорічне дослідження про спрощену процедуру працевлаштування включало агенції тимчасової праці, але ми зіткнулися з потужними проблемами. Дуже важко зробити кількісне дослідження на цих агенціях, тому ми робили поглиблене якісне дослідження.

Тому що агенції не дають доступу до своїх даних?

Так, це непросто. Скажімо, працедавець реєструє заяву про намір працевлаштувати іноземця — справа проста: у нас є фірма, і люди, відповідно, працюють на неї. Водночас, коли такий документ реєструє агенція тимчасового працевлаштування, проблема у тому, що її працівники можуть працювати в абсолютно різних фірмах. Тож те, що агенція зареєстрована у Варшаві, не означає, що працівник працює у Варшаві. Наш досвід показував, що агенції (або їхні дочірні фірми) часто розміщенні там, де найлегше зареєструвати заяву.

І тут наші знання обмежені, бо ми не знаємо, якою є правова форма їхньої діяльності — чи це агенції тимчасової роботи, чи посередницькі агенції? Також існує проблема оплати за посередницькі послуги агенцій: у Польщі це заборонено.

А по-друге, ми говоримо про явище, яке відбувається тут і зараз. Важко очікувати, що ми можемо зробити з цього чіткі емпіричні висновки. Через це, я думаю, варто поглянути на польсько-нідерландський досвід, тому що він показує, які можуть проявлятися патології.

Наприклад?

Моя оцінка показує, що частина з цих патологій уже проявляються у Польщі. Перший ризик: розмиття ролей та відповідальності. У нас є працівник, якого хтось привіз до Польщі, але в якийсь момент він не в силах оцінити чи він працює на людину, в якої працює, чи на агенцію. Звісно, можна сказати, що це для нього не грає ролі, але, на жаль, в деяких обставинах може бути важливим. Наприклад, коли людині не виплачують гроші або з нею стається нещасний випадок.

Інша річ, яка проявлялася у Нідерландах з великою силою і, здається, починає виникати у Польщі, — це проблема житла. У Нідерландах існують дуже суворі закони про можливість оренди чи купівлі житла для іноземців. Це означає, що, наприклад, для великої фірми, яка працевлаштовує, скажімо, 500 іноземців, майже неможливо розмістити їх в орендованих квартирах. Це спонукає агенції інвестувати, будувати щось на кшталт робітничих гуртожитків. Тобто такі великі будинки, де працівники фактично живуть у кімнатах по кілька людей.

Мені здається, що у випадку Варшави це приватні будинки в районі Таргувек.

Як я вже казав, про ці питання з польського досвіду ми знаємо небагато. Свого часу, під час робочого відрядження, я провів певний час у Нідерландах. Між іншим ми навідувалися в робітничі гуртожитки. І це був дуже поганий досвід.

У такому місці ключовою є дисципліна. Це призводило до того, що о 22 годині вводили комендантську годину, вимикали світло. За будь-яку, навіть найдрібнішу провину накладали високі фінансові штрафи — наприклад, за те, що хтось залишив за собою неприбрану бляшанку від пива, можна було отримати штраф у 200 євро. Звісно, це пізніше віднімали від зарплати, і в результаті люди отримували дуже незначні суми, якщо штрафів було більше. На робочому ж місці, наприклад, полякам забороняли розмовляти по-польськи. Це не дрібниці, це впливає на благополуччя цих людей.

І коли людині, наприклад, не підійшла робота, або й гірше — з нею стався нещасний випадок, на жаль, часто траплялися ситуації, коли цих людей раптово виставляли за двері. Без засобів для життя та існування.

До того ж неминуче агенції тимчасової роботи чи рекрутингові агентства не зацікавлені в тому, щоб їхні клієнти інтегрувалися. У випадку Польщі, наприклад, вони казатимуть, що пропонують курс польської мови, але, на жаль, це не так. Вони можуть бути зацікавлені у вдалій інтеграції частини іммігрантів — наприклад, тих, кого вони потім можуть використати у ролі своїх працівників чи бригадирів на об’єктах. Але з точки зору агенції найкраще співпрацювати з людьми, які не в змозі існувати поза нею.

Щоб люди були залежні від них?

Власне, це слово «залежні» найкраще підходить для такого типу стосунків. З нашого дослідження у Польщі це чітко видно.

То, може, повернімося до вашого дослідження. Мене цікавлять умови праці українців у Польщі. Скільки у середньому годин працюють українці?

По-перше, дуже по-різному. Якщо подивимося на працівників з України і візьмемо такі ключові сектори, як будівництво, промисловість, сільське та готельне господарство, харчування чи домашні послуги, то виявиться, що найбільше робочих годин — у сільському господарстві і в сфері домашніх послуг. У цих секторах люди працюють по 7 днів на тиждень, 10-12 годин на день. Але якщо йдеться про будівництво, промисловість і харчування, то цифри не сильно відрізняються від середньостатистичних для польських працівників.

Якою є середня зарплата українців?

Не йдеться про те, що вони заробляють менше. Їхні ставки справді часто є нижчими, ніж у польських працівників (у середньому 13 злотих на годину, тобто понад 90 українських гривень, — прим. авт.), але не такі низькі, як може здатися.

Нижчі на злотий чи два?

Я б сказав, що на 10-20% нижчі. У свою чергу, тут вирішальною є доступність. Тому що це працівники, які все ще не мають у Польщі родини, тобто здатні працювати, наприклад, у різні зміни: по суботах, неділях — ну, і зосереджуються на заробітчанстві.

У літературі про міграцію є таке поняття як target earner («націлений заробітчанин» — прим. авт.), тобто людина, яка приїжджає з однією метою — заробити якомога більше грошей і вислати їх за кордон. До певного моменту таким був досвід більшості польських мігрантів, а зараз — досвід українських.

Які посади зазвичай займають українські працівники у Польщі?

Надзвичайно різні. Наше дослідження показує, що поляки найчастіше займають керівні чи спеціалізовані посади, а українці виконують просту чи середньокваліфіковану роботу. Що, звісно, проблематично, тому що ми знаємо, що 40% тих мігрантів — це люди, які мають вищу освіту.

Однак ми майже нічого не знаємо про освіту українців, які приїжджають до Польщі: для цього потрібне ще одне глибоке дослідження. Я б сказав, що українські працівники виконують перш за все комплементарну функцію на польському ринку праці.

Як економічна міграція українців впливає на економіку та політику Польщі?

Обов’язково потрібно підкреслити різницю між тим, що відбувається в короткостроковій та може відбуватися у довгостроковій перспективі. У короткостроковій перспективі, на мою думку, це однозначно позитивний вплив. Як я сказав: українці заповнюють прогалини на ринку праці, завдяки їм частина галузей чудово розвиваються — сільськогосподарський сектор є прикладом цього. Багато галузей сільського господарства в останні роки динамічно розвивалися лише завдяки тому, що поляки могли користуватися відносно дешевою робочою силою.

Дедалі більшою є група українців, які користуються системою соціального страхування у Польщі. Чи отримуватимуть вони в майбутньому пенсійні виплати — це питання більш суперечливе, адже все залежить в основному від двосторонніх угод між Польщею та Україною. Що буде в довготривалій перспективі — ми можемо тільки припускати. По-перше, те, що на короткому відрізку часу не відбудеться витіснення польських працівників з ринку праці, не означає, що це не станеться через певний час.

По-друге, проблемою є те, що польські працедавці використовують дешеву робочу силу з України замість того, щоб інвестувати в технології. Це ризикована стратегія з огляду на можливі зміни економічної кон’юнктури чи зміни напрямків міграції з України: українці можуть обрати іншу країну або масштаб міграції просто зменшиться.

А якщо говорити про політичний вплив?

Тут я можу вас здивувати, але трудова міграція до Польщі не є політичною темою. Що цікавіше, в Польщі більше розмовляють про мігрантів, яких тут немає, ніж про економічних мігрантів. Такої теми просто немає.

Мабуть, тому, що результати економічної міграції українців є позитивними, або тому, що політики з правлячої партії, які є не надто прихильними до іммігрантів, загалом розуміють, що частина їхніх виборців використовує працю іммігрантів і дуже їх потребує. У зв’язку з цим, попри офіційну риторику, проводяться заходи на підтримку імміграційних процесів. Наприклад, Польща на даний момент має дуже ліберальне законодавство щодо доступу іноземців до ринку праці.

Як українські мігранти вплинуть на майбутнє Польщі?

На мою думку, це найбільший виклик для Польщі на сьогодні. Це набагато важливіше, ніж обговорення німецького ринку праці. Наше дослідження вказує на те, що росте відсоток мігрантів з України, які приїжджають до Польщі, по-перше, з наміром оселитися, а по-друге, з цілими родинами. І для Польщі найбільш оптимальним рішенням було б заохочувати частину з цих людей оселитися тут .

А щоб це сталося, по-перше, ці люди повинні мати доступ до вивчення мови. А по-друге, їм слід забезпечити визнання кваліфікацій — щоб ті люди, які мають кваліфікації, могли їх якнайкраще використати. Тобто перейти від типово сезонних до кращих місць праці. Ну, і третє — надання доступу до державних послуг: освіти для дітей, охорони здоров’я тощо.

Ви вже згадали про новий імміграційний закон, який нещодавно прийняла Німеччина. В ньому було спрощено процедуру працевлаштування іноземців з третіх країн поза ЄС. У зв’язку з цим, що ви скажете про панівні останнім часом у Польщі побоювання, що всі українці невдовзі виїдуть до Німеччини?

Звісно, побачимо, як воно вийде. Я б притримав коней. По-перше, насправді йдеться про два закони: перший стосується біженців, а другий — мігрантів. По-друге, у 2019 році ці закони ще не матимуть правової сили. А головне — це те, що закон стосується кваліфікованих працівників.

На мою думку, уся справа в деталях — а саме у тому, як визначатимуть цих кваліфікованих працівників. За логікою, це люди, які мають визнані професійні кваліфікації. А якщо це так, то новий закон не багато змінює. Бо якщо хтось є кваліфікованим працівником, то вже сьогодні може без особливих проблем працювати в Німеччині. Правило про те, що ця людина повинна мати пропозицію роботи, зберігається. Людина, яка є спеціалістом, може працювати у Німеччині на основі «blue card» («синьої картки» — прим. авт.). І не тільки в Німеччині, а й по цілому Європейському Союзу.

Німці мають систему визнання кваліфікацій, але навіть там ця процедура займає багато місяців. Питання в тому, чи, наприклад, можна буде подавати заявку про визнання кваліфікацій, перебуваючи в Україні; або який рівень знання німецької мови при цьому вимагатимуть.

А що ви скажете про поширений серед українців аргумент на користь роботи в Німеччині, що «краще заробляти в євро, ніж у злотих»?

Звісно, заробітна плата є вищою. Але так само вищими є ризики. Я ж бачу дві інші проблеми, про які рідше говорять. На мою думку, найбільшим ризиком, який пов’язаний із потенційним переміщенням української робочої сили з Польщі до Німеччини, є ті самі агенції тимчасової роботи, рекрутери та посередники — вони вже сьогодні рекрутують працівників до Польщі, а потім висилають їх як «відряджених працівників» до Німеччини чи Чехії.

А другий ризик, про який говорять трохи більше, але ніхто не знає деталей, це те, що Німеччина й Україна розглядають можливість підписання двостороннього договору про сезонну працю. І це було б фундаментальною зміною умов.

Третя проблема — демографічний потенціал України, який вичерпується значно швидше, ніж польський. Звісно, це питання не п’яти чи десяти років, але в перспективі п’ятнадцяти років не можна припускати, що з України постійно надходитимуть працівники в низькооплачувані сектори Польщі. Україні будуть потрібні працівники — вони їй вже неабияк потрібні.

Джерело: Політична критика