В основному виїхали працездатні люди середнього віку, які подалися за кордон у пошуках кращої долі, пише Експрес. У деяких селах Західної України літньої пори залишаються лише старі та діти. Закарпатська область на сьогодні втратила третину населення – люди виїхали на  заробітки.

До 2013-го кількість українців, які виїхали за кордон, оцінювали у сім мільйонів. За останні три роки ситуація не поліпшилася. Потік тих, хто готовий покинути країну, не міліє. Хтось подається за кордон лише на якийсь час, щоб заробити на житло чи освіту. А хтось, знайшовши добру роботу та адаптувавшись на чужині, уже й не має наміру повертатися додому. За словами народного депутата Оксани Білозір, Україна – єдина у світі країна-донор робочої сили, яка не має державної політики стосовно своїх трудових мігрантів.

“Українці їдуть працювати за кордон не так за власним бажанням, як під тиском обставин, – зазначає вона. – І опиняються там сам на сам із чужою культурою, законами, звичаями. Дуже часто безправні, без захисту, без підтримки. Сьогодні українські трудові мігранти за кордоном – “умовні громадяни”, бо позбавлені уваги і турботи своєї Батьківщини… Жодна держава не повинна віддавати величезний людський потенціал іншим країнам так легко, як це робить нині Україна”.

Невже влада не помічає проблеми? Обговорюємо ситуацію з головою Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування Василем Воскобойником, речницею представництва Міжнародної організації з міграції в Україні Варварою Жлуктенко та експертом із питань соціальної політики, народним депутатом двох попередніх скликань парламенту Андрієм Павловським.

– Чи справді масштаби еміграції українців такі великі?   В. Воскобойник: – Так, з кожним роком дедалі більше українців виїжджає за кордон. Світовий банк називає число 7 мільйонів. Але це офіційна кількість. Річ у тому, що насправді точної кількості українців, які виїхали, не знає ніхто. Наші люди, їдучи на заробітки, не знімаються з обліку тут і не стають – там.  Цифра мігрантів охоплює як заробітчан, так і підприємців, які розвивають власну справу за кордоном, і студентів, які навчаються за межами України. Зрештою, щоб оцінити масштаб постійної міграції з України, потрібно дочекатися перепису населення. Адже в незалежній Україні його проводили тільки один раз і то дуже давно – у 2001 році.

В. Жлуктенко: – Новий сплеск трудової міграції в Україні припав на 2009 – 2010 роки – світова економічна криза підкосила фінансовий добробут українців. Саме тоді й почали говорити про масовий характер українського заробітчанства. Наступна хвиля міграції насунулася на Україну 2014 року, коли розпочалася російська агресія.

– Скільки ще українців готові виїхати за кордон? В. Воскобойник: – Орієнтовно 40 відсотків. Такі настрої панують уже третій рік. Люди готові змінити професію й працювати фізично по 14 годин на добу. Торік Україну масово покидали програмісти. Раніше проблема стосувалася радше західних і центральних регіонів. Тепер зі сходу й півдня також їдуть. Буває, хтось влаштовується на роботу, а тоді кличе родичів, сусідів.

– Що спонукає українців їхати на заробітки й куди саме вони подаються? В. Жлуктенко: – Однією з головних причин трудової міграції наших громадян є втеча від бідності та безробіття. Іноді заробітчанство для українців узагалі стає єдиним механізмом виживання. Як ми з’ясували, 79% громадян поїхали шукати кращої долі за кордоном, оскільки отримували низьку зарплату в Україні.  Значна частка українців виїжджає за кордон, щоб заробити на житло та на освіту своїх дітей. Не бракує і тих, хто причиною виїзду за кордон називає непередбачену ситуацію та ризики через нестабільність в Україні й економічний спад, пов’язаний з цим.

– Якщо говорити про трудову міграцію, то куди найчастіше їдуть українці? В. Воскобойник: – Наприкінці минулого року ми провели соціологічне опитування на території всієї України. Так-от, на першому місці виявилася Польща – 36% українців бодай раз за останні п’ять років їздили туди на роботу. На другому місці опинилась Росія – 25%. На третьому – Чехія та Німеччина (по 5%). Далі йдуть Італія (3%), Португалія, Іспанія, Туреччина (по 2%), Єгипет, ОАЕ, Фінляндія, США – приблизно по 1%.

– Названі вами цифри характеризують ситуацію, яку ми вже маємо. Але з безвізом у ЄС (хай він і без права на працю) можливості українців влаштуватися на Заході суттєво зростуть? Чи відомо, де хочуть працювати, маючи більші можливості вибирати? В. Воскобойник: – Хоч би хто й що говорив, але свідомість українців змінюється, і те, що відбувається у нас на сході, що сталося з Кримом, змушує їх відмовлятись від працевлаштування у Росії. Ми з’ясували, куди саме хочуть виїхати працювати українці. На першому місці – Німеччина (23%), далі йдуть Польща (22%), Італія (10%), США (9%), Британія (8%), Чехія (7%) і аж тоді Росія (6%). Якщо візьмемо й сплюсуємо всі країни Євросоюзу, то вийде, що понад 60% українців хочуть виїхати до Європи, й лише 6% – до Росії.

– До речі, а чи хочуть західні країни бачити в себе українців? В. Воскобойник: – Так. Річ у тім, що вся Європа старіє. Для того, щоб нація бодай не вироджувалася, а стояла на місці, потрібно, щоб одна жінка народила хоча би двоє дітей (дві дитини замінять на світі своїх батька й матір). А відповідний індекс у Європі нижчий – приблизно 1,8. Тобто проблема у старінні населення. А ще, бракує спеціалістів, оскільки люди мігрують до інших країн. Для прикладу, з Польщі щорічно виїжджають від 2 до 2,4 мільйона людей на роботу до Німеччини, Британії та до країн Скандинавії. Звернімо увагу ще й на такий факт: мінімальна заробітна плата в нас становить приблизно 100 доларів (3200 нарахували, 2600 отримали на руки). Мінімальна зарплата в Польщі, яку людина отримує на руки, – орієнтовно 2 тисячі злотих. Це приблизно 500 євро. Мінімальна зарплата в Німеччині – 1,5 тисячі євро. Зрозуміло, що українці їдуть до Польщі, а поляки – далі на захід. –

Чому, коли говоримо про європейські країни, наразі українці найчастіше виїжджають на роботу саме до Польщі та Чехії? В. Воскобойник: – Днями я брав участь у конференції, де виступив із доповіддю на тему “Українські трудові мігранти як фактор стабільності економіки Польщі”. Так-от, слідом за мною слово мав представник Люблінського воєводства. Він сказав: “Нам потрібно зробити все для того, щоб українці не поїхали далі в Європу, а залишались у Польщі”.  Польські політики підтверджують, що Варшава потребує українських робочих рук та обіцяють змінити законодавство так, щоб заохотити українців не тільки працювати в Польщі, а й переїжджати туди всією родиною. Поляки кажуть, що до 2050 року їм потрібно мінімум 5 мільйонів українців на постійне місце проживання. Тобто йде боротьба за робочу силу. І ми її тим же полякам програємо.

– Чи планують трудові мігранти повертатися додому?  В. Жлуктенко: – Намір повернутися на Батьківщину мають 60% українських заробітчан. Тривожним фактом є те, що кількість українців, які вирішили не повертатися додому, майже вдвічі вища серед людей віком 18 – 29 років (таких 30%), порівняно з людьми 45 – 65 років (16%). До речі, жінки менш зацікавлені повертатися в Україну (таких 54%), ніж чоловіки (63%). Так само менш охоче покидають заробітки ті, хто походить із міст (51%), ніж ті, хто походить зі сіл (69%).

А. Павловський: – На жаль, в Україні зберігається ставлення до трудових мігрантів як до людей, які виїхали і про яких можна забути. Понад те, їм часто дорікають у зраді Батьківщини, у тім, що покидають рідних. Але ж проблема, насамперед, у тому, що влада в Україні не створює робочих місць, не дає людям можливості заробити в Україні на освіту, на житло і таким чином підштовхує їх виїжджати за кордон.

– Які наслідки масового виїзду українців за кордон?  А. Павловський: – В Україні з кожним роком меншає кількість працездатного населення. Подивіться: нині в нас дефіцит Пенсійного фонду – 142 мільярди гривень. Пенсійний фонд наповнювати нікому. Ми вже витрачаємо на дотації для пенсійного фонду більше, ніж на оборону. Це драматична ситуація для країни, якщо вона хоч трішки думає про своє майбутнє.

Джерело: Експрес online