На початку квітня ініціативна група депутатів, до складу якої увійшли Ірина Луценко та Ірина Геращенко, зареєструвала у Верховній Раді законопроект №6275. Документ нібито спрямований на захист прав трудових мігрантів та протидію торгівлі людьми.

Розробники документа наводять невтішну статистику: за даними Міжнародної організації з міграції тільки в 2012-2014 роках при виїзді за кордон на роботу або з метою шлюбу від торгівлі людьми постраждали понад 40 тис українців. А протягом 2015-2016 років кількість випадків торгівлі людьми зросла в порівнянні з 2014 роком майже втричі.

У цих даних складно сумніватися, тому що на прикладі ринку міжнародного працевлаштування ми бачимо реальні масштаби нелегальної міграції. Наприклад, за інформацією нашого МЗС, за кордоном знаходиться близько 5 млн українських трудових мігрантів. За весь 2016 рік через компанії, що мають ліцензії на посередницьку діяльність з працевлаштування за кордоном, поїхали на роботу 79,2 тис осіб. Нехитрі підрахунки показують, що «білий» ринок міжнародного працевлаштування займає всього лише 1,5%, в той час як 98,5% виїжджаючих за межі нашої країни співгромадян користуються послугами компаній із сумнівною репутацією, які не мають ліцензій.

Проте, зареєстрований законопроект навряд чи дасть можливість навести порядок в сфері міжнародного працевлаштування. Більш того, він уб’є легальний ринок. По-перше, законодавці пропонують встановити необґрунтовано високі штрафи для компаній, які надають послуги трудовим мігрантам. При виявленні навіть незначних порушень або в разі недопуску представників Мінсоцполітики до перевірки, до посередників буде застосовуватися стягнення у розмірі від 100 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Очевидно, що для більшості агентів такі штрафи будуть непідйомними. Плюс до всього, законопроект передбачає додаткові підстави для позапланових перевірок компаній-посередників. І виникає цілком резонне питання: з чим пов’язаний підвищений інтерес держави до учасників цього ринку?

По-друге, агентів позбавлятимуть ліцензій, якщо мігрант потрапить до непорядного роботодавця. Іншими словами, на посередників хочуть покласти зобов’язання контролювати благонадійність приймаючої сторони і наявність у неї належної реєстрації. Але це абсурд, оскільки компанія-роботодавець є резидентом іншої держави і несе відповідальність в рамках місцевого, а не українського законодавства.

По-третє, зміни в законопроект ускладнюють вхід на ринок міжнародного працевлаштування нових гравців. При цьому вони не забезпечують лібералізацію для вже працюючих компаній. Більш того, більшість прописаних в законопроекті пропозицій вже присутня в Ліцензійних умовах провадження діяльності з міжнародного працевлаштування. Навіщо дублювати діючі норми – незрозуміло.

Крім цього, ускладнюється процедура оплати послуг посередника. За задумом розробників законопроекту агент зможе отримувати гроші тільки після підписання трудового контракту з роботодавцем. Але як бути, якщо сам мігрант відмовляється в силу будь-яких причин укладати договір з роботодавцем? Або якщо переселенець не зміг скласти іспит на профпридатність, і не отримав через це роботу? Адже в подібних ситуаціях посередник не зможе претендувати на оплату своїх послуг. Причому, не зі своєї вини.

Тому висновок однозначний: законопроект №6275 не тільки не допоможе в боротьбі з компаніями-нелегалами, які фактично контролюють ринок міжнародного працевлаштування. У разі його прийняття держава отримає дієві важелі тиску на тих гравців, які працюють прозоро і з торгівлею людьми жодним чином не пов’язані, в той час як шахраї продовжать обманювати мігрантів і не несуть за це ніякої відповідальності.

І все це виглядає особливо дивно на тлі заяви першого віце-прем’єр-міністра Степана Кубіва про те, що уряд поінформований про проблеми в сфері трудової міграції, тримає ситуацію на контролі і вважає за необхідне ще більше спростити умови ведення бізнесу в Україні з тим, щоб не допустити неконтрольований відтік людських ресурсів. Тобто, виконавча влада начебто розуміє, що для зростання економіки потрібна підтримка мігрантів і створення цивілізованих умов їх працевлаштування за кордоном, а законодавча влада генерує ініціативи, які абсолютно відірвані від реальності.

До того ж, якщо і говорити про протидію утискам прав і свобод людини, то всі повноваження для цього має Міністерство внутрішніх справ. Більш того, МВС оголосило 2017-й роком боротьби з торгівлею людьми і заявило про посилення співпраці з міжнародними організаціями та відомствами. Це куди більш конструктивний підхід, ніж безглузді законопроекти, які призведуть до відкликання ліцензій, штрафів і закінчаться показовим звітом про те, як держава «карає» винних і «ефективно» бореться з торгівлею людьми.

Насправді ж необхідний діалог між законодавцями і представниками ринку міжнародного працевлаштування, який дозволить виробити чітку і зрозумілу стратегію вирішення проблем, пов’язаних з міграцією. Крім цього, слід врегулювати і сам ринок, зробити його повністю легальним, ввести прості і зрозумілі правила гри для компаній, які спеціалізуються на працевлаштуванні за кордоном. Зробити це нескладно. Потрібно просто скоординувати зусилля всіх зацікавлених сторін. І замість винаходу чергового «велосипеда», наслідувати приклад наших найближчих сусідів з ЄС, які створюють комфортні умови для громадян, що виїжджають на роботу в інші країни, і всіляко підтримують їх бажання повернутися додому.

Василь Воскобойник

Джерело: Новое время