Україна втрачає працездатних громадян. Вакансії та гідні зарплати за кордоном шукають усі – від студентів до чорноробів, від вчених до підприємців. УНІАН розпитав експертів ринку праці, що потрібно робити, щоб втримати робочу силу.

Українці звикли шукати кращої долі деінде. Загалом, в сучасному світі трудова міграція – це абсолютно нормальний процес. Провідний експерт з ринку праці, колишній директор з розвитку Work.ua Сергій Марченко нагадує, що чимало країн протягом історії свого розвитку мали великі міграційні процеси (Польща, Ірландія, Італія). Ба більше, за його словами, трудова міграція не тільки знімає соціальну напругу, але й, певною мірою, вирішує проблему безробіття. «Якщо Україна зараз не може забезпечити людей роботою, то хай краще людина поїде працювати в Польщу, Чехію чи далі, аніж буде пиячити», – каже Марченко. На його переконання, дуже часто люди не виїжджають назовсім, а повертаються, коли в державі умови стають більш сприятливими –  саме так відбувалося в 2004-2006 роках, коли в Україні спостерігалося стрімке економічне зростання, була достойна робота і пристойні зарплати. «Я тоді працював рекрутером, так от: зарплата керівника просто якогось відділу стартувала від двох тисяч доларів. І я вам скажу, що багато хто в той час вертався з Європи», – згадує експерт.

Президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування Василь Воскобойник також називає трудову міграцію об’єктивним процесом, який випливає з розвитку людства і буде існувати, незалежно від наших оцінок, маючи свої переваги та недоліки. «Переваги – коли трудові мігранти повертаються на батьківщину, вони приносять із собою передовий досвід життя у розвинутому суспільстві. Недоліки – це вимивання найбільш активної частини громадян в інші країни», – пояснює Воскобойник. Саме про вищезгадані недоліки трудової міграції регулярно можна почути в українському інформаційному просторі. Повідомлення про відтік молодих спеціалістів, втрату Україною висококваліфікованих кадрів чи брак робочої сили в державі викликають небезпідставні страхи, втім, на щастя, цим процесам можна протистояти.

Як зберегти робітників

Попри наявний в народі стереотип, що український ринок праці – обвалений, де-факто, це не так. Сергій Марченко зазначає, що індикатором реального стану ринку праці є кількість вакансій, розміщених роботодавцями. І якщо два роки тому, у 2015-му, на сайті Work.ua кількість актуальних вакансій від роботодавців була близько 40-50 тисяч, наразі їх – близько 90-100 тисяч. Крім того, за словами експерта, останнім часом спостерігається помітне зростання пропозицій роботи у базових галузях економіки (промисловість, будівництво, транспорт, логістика). Однак в середньому на одного роботодавця сьогодні припадає вдвічі менше шукачів роботи, аніж це було в 2015 році. Тому роботодавці і жаліються, що не можуть знайти людей для роботи.

HR-експерт порталу Rabota.ua Тетяна Пашкіна також відмічає, що шукачі роботи, здебільшого, не цікавляться вакансіями, які так чи інакше пов’язані з робітничою галуззю в Україні. Тоді як до аналогічних позицій за кордоном, інтерес не вщухає. «У нас наразі понад дві тисячі вакансій в графі «інші країни». Кількість роботодавців, які цікавляться українськими робітниками не скорочується, як і кількість людей, зацікавлених поїхати на роботу. Українцям пропонують працювати в теплицях, будівельниками, теслями», – розповідає Пашкіна. Справа у тому, що, якщо в Україні чорнороб отримує 8-10, максимум, 15 тисяч гривень, то на складах у Польщі заробіток вже від 17 до 22 тисяч гривень.

Викладач Київської школи економіки Ганна Вахітова зауважує, що вищі зарплати – основна причина поїхати за кордон для 40% трудових мігрантів: «І поки Україна залишається однією з найбідніших країн в Європі, ми нічого з цим не зробимо». «Також дуже багато людей кажуть, що «ми їдемо, тому що хочемо забезпечити краще майбутнє своїм дітям». І, знову ж таки, що можна зробити, крім того, щоб навести порядок в країні? Як тільки люди будуть почуватися в Україні більш впевнено, це послабить тиск на зовнішню міграцію», – додає експерт.

Ще один фактор для того, аби люди робітничих спеціальностей хотіли залишатися в Україні: створення та відкриття нових підприємств з іноземними інвестиціями. «Потрібно відкривати нові підприємства разом з іноземними інвесторами, аби робітники мали можливість працювати вдома та отримувати зарплатню, яка би давала можливість гідно жити», – підкреслює Василь Воскобойник. Фахівці з ринку праці також зауважують, що нерідко українці їдуть працювати за кордон, тому що просто не знають, що, умовно, в сусідніх областях є вакансії, які їм підходять. Так, наприклад, Сергій Марченко каже, що у Львівській області іноземні заводи жаліються, що не можуть найняти працівників на заробітну плату, яка в середньому вдвічі вище, ніж по регіону.

Схожу ситуацію переповідає Ганна Вахітова. Мовляв, в Дніпрі в металургії не можуть найняти робітників на зарплату 12 тисяч гривень, тоді як у Черкасах люди виконують цю ж роботу за 4 тисячі. «У нас дуже низька мобільність всередині країни. Певна пропаганда внутрішньої міграції могла б це змінити, послабивши тиск на зовнішню міграцію», – вважає вона. Крім того, на думку Вахітової, більшість українських роботодавців все-таки не готові платити робітникам зарплати, як в Європі. Ба більше, протягом довгого періоду в країні щодо робітничих посад формувався певний негативний імідж (будеш робітником – станеш пиякою і т.п.). «Зневажливе ставлення до робітників, небажання платити їм заробітну плату, яку диктує ринок, теж створюють тиск, який призводить до дефіциту спеціалістів цих професій», – вважає експерт.

У свою чергу, Сергій Марченко каже, що українські роботодавці, навпаки, готові збільшувати заробітні плати своїм працівникам. Однак, на жаль, нерідко потрібних спеціалістів просто немає – певною мірою саме через надуманий «непрестижний» імідж робітничих професій. «Наприклад, якась агрокомпанія шукає агронома або зоотехніка… Старі кадри не завжди хочуть переучуватися на нові технології, а молоді кадри – не підготовлені, бо галузь довгий час була непрестижна», – нарікає Марченко.

Як зберегти інтелігенцію

Згідно з представленими вакансіями від іноземних роботодавців на одному з українських сайтів пошуку роботи, вчителями з України за кордоном майже не цікавляться (переважно, розшукуються вчителі англійської до Китаю). А от на українських лікарів є чималий попит. Є можливість працювати педіатром в Німеччині, косметологом в Польщі, масажистом в Індії, гінекологом в Чехії. «Пропоновані зарплати: 100 тисяч гривень – лікар в Німеччині, 50 тисяч – в Чехії, 75 тисяч – в Лівії, репродуктологом в Дубаї – 180 тисяч гривень. Навіть медсестра в Чехії – 20 тисяч гривень», – розповідає HR-експерт порталу Rabota.ua Тетяна Пашкіна.

Звісно, після податків та інших виплат, суми вже не будуть здаватися настільки «космічними» (особливо, враховуючи різницю у вартості проживання в Європі й в Україні). Тим не менш, як зауважує Ганна Вахітова: «Не можна платити людям по 5 тисяч гривень і сидіти та думати, як зробити так, аби вони не тікали з України». Експерт розповідає, що насправді, більшості українців не потрібні «мільйони». «Головне, це дати людям можливість заробляти тут, в Україні, стільки, аби вони відчували себе впевнено, щоб людина не думала, як заплатити за квартиру, купити дитині іграшку. Як тільки ви починаєте відчувати себе достатньо комфортно, на перший план виступають інші фактори [на користь того, аби залишитися] – тут родина, тут інше соціальне середовище», – пояснює вона.

Окрім того, для справжніх фахівців, вкрай важливо мати можливість професійно зростати. Тобто – нові лікарні, використання нових технологій та обладнання, також є мотивацією нікуди не їхати, а працювати в Україні.

Як зберегти молоді кадри

На думку голови Української Всесвітньої Координаційної ради Михайла Ратушного, Україна втрачає чимало потенційних молодих фахівців через  міграцію студентів. За його словами, щорічно 15-18 тисяч українських студентів вступають, наприклад, до  польських вищих навчальних закладів. Біля 3 тисяч – в німецькі. 90% з них не мають намірів повертатися та, врешті, не повертаються в Україну. «Тому, аби попередити таку інтелектуальну міграцію, в першу чергу, нам  треба покращити якість системи нашого навчання, зробити освіту більш прикладною, аби вона більш відповідала потребам часу», – вважає він.

У свою чергу, викладач Київської школи економіки Ганна Вахітова переконана: в тому, що українські студенти їдуть вчитися за кордон, немає великої проблеми. «Питання в тому, чи хтось з них повернеться, або чи буде хтось з них співпрацювати з тими, хто залишається в Україні?» – підкреслює вона. На думку експерта, по-перше, необхідно, щоб здобутки цих студентів визнавали в Україні – і ми вже почали щось для цього робити (ще до недавніх пір Україна не визнавала закордонні дипломи). По-друге, треба думати з більш сучасних позицій, розвиваючи наукову співпрацю. «Щоб навіть ті студенти, які не повертаються в Україну, могли робити спільні дослідження разом із нашими викладачами та науковцями, приїжджати до нас викладати», – зазначає Вахітова.

В питанні того, як працевлаштувати в Україні і вберегти від міграції кваліфіковану молодь, що не планує вчитися за кордоном, варто почати з етапу обрання майбутньої професії. Експерт з освітніх питань, аналітик центру CEDOS Єгор Стадний переконаний: старшокласникам та їхнім батькам треба пояснювати, які професії є найбільш потрібними в країні, де є перспективи, а де їх немає. Бо на хімічних інженерів, фармацевтів, працівників аграрного сектору, яких суспільство реально потребує, сьогодні ніхто не йде навчатися. «У нас досі все, що пов’язано з природничими науками, асоціюється з Радянським союзом, заводами і фабриками. І досі існує стереотип, що всі фабрики позакривалися, значить, роботи там немає», – зазначає він.

Разом із тим, ті обсяги економістів, менеджерів чи юристів, які щороку випускаються з університетів, просто не потрібні українському ринку праці. Навіть, якщо це фахівці з гарною освітою. За словами Стадного, випускник залежить від ринку праці. Це досить показово спостерігалося в 2009-2010 році, коли в Америці стався обвал фондових ринків, і безробітними лишилися найкращі випускники шкіл економіки провідних університетів Америки. «Ринок праці згортався, і вони були вимушені шукати собі іншу роботу. У нас це теж певним чином проявляється. Окрім «перевиробництва» людей з вищою освітою, у нас є й кризи в економіці», – зазначає він. «Але це не означає, що ці люди не могли би поїхати в іншу країну. Люди є мобільними, і можуть шукати роботу не лише в Україні», – додає Стадний.

Справді, молодому спеціалісту в Україні взагалі не легко знайти собі першу роботу, долаючи перешкоди про сумнозвісні «три роки досвіду». Тож не дивно, що досить часто вчорашні студенти відмовляються від спроб влаштуватися на роботу за спеціальністю, а йдуть працювати в сферу послуг, де найбільше пропозицій. На думку Єгора Стадного, варто було б на державному рівні запровадити певні економічні важелі, аби заохотили роботодавців брати до себе молодих фахівців (наприклад, ввести для них податкові знижки тощо). Аналітик нарікає, що наразі в Україні немає жодної статистики, яка би показувала реальну ситуацію з працевлаштуванням випускників університетів. «Вже два роки намагаємося проштовхнути в Міносвіти систему, яка б надавала інформацію про стан зайнятості випускників ВНЗ. Але ніхто не хоче цього робити, бо вони розуміють, що люди працюють на позиціях, що геть не вимагають вищої освіти, і статистика це покаже», – зауважує експерт центру CEDOS.

Як зберегти підприємців

Сергій Марченко вважає, що держава повинна створити такі економічні умови праці, при яких все більше суб’єктів господарювання захотіли б вести свій бізнес в Україні. Це стосується і українських компаній, і закордонних. «Чим більше буде суб’єктів господарювання в Україні, тим більше буде підвищуватися попит на трудові ресурси. І таким чином, якщо держава забезпечить просте і нормальне ведення бізнесу в Україні, тоді ті роботодавці, що прийдуть в Україну, будуть конкурувати за персонал, і заробітні плати у нас будуть зростати швидше, аніж зараз», – розповідає він.

На переконання Василя Воскобойника, багато хто з трудових мігрантів вже сьогодні не проти повернутися додому та відкрити маленький власний бізнес, але вони бояться це робити, адже не відчувають захисту з боку держави. «Поки місцеві чиновники будуть грати роль сатрапів, а місцеві правоохоронні органи та судова система будуть тиснути на пересічних бізнесменів, не можна сподіватися на те, що активні українці лишатимуться вдома, коли поруч знаходяться країни ЄС, де можна спокійно працювати і почувати себе захищеним», – резюмує він.

Таким чином, фахівці переконані, аби вберегти в Україні підприємців – велосипед вигадувати не треба. Важливо тільки дотримуватися давно відомих рецептів: прозоре оподаткування, привабливий інвестиційний клімат, мінімум бюрократії. Реальні, а не фейкові реформи і, як наслідок, економічне зростання – це ті банальні речі, які сприяють збереженню трудових ресурсів всередині країни.

Джерело: УНІАН