Європейська агенція кордонів і берегової охорони Frontex 20 лютого опублікувала свій щорічний “аналіз ризиків”, в якому європейські прикордонники аналізують головні міграційні тенденції попереднього року і визначають пріоритетні сфери уваги на рік наступний. Це важливий документ, дані якого, зокрема, використовує Європейська комісія, вивчаючи дотримання умов безвізового режиму, тому варто знати, який саме портрет України змальовує Frontex у своєму аналізі.

Наша країна посідає в ньому доволі суттєве місце, фігуруючи у викладках про такі показники, як відмови у в’їзді, нелегальне перебування, підробка документів, реадмісія. На жаль, за деякими з них ми маємо сумну першість.

Почнімо з найбільш разючої цифри. За версією Frontex, Україна другий рік поспіль посідає перше місце за кількістю відмов у в’їзді до країн ЄС і Шенгену (тут варто додати, що через різні підходи до обробки даних Євростат дає трохи іншу картину, де Україна в 2017 році посідала третє місце після Марокко та Албанії, але це окрема тема).

ТОП-5 держав за кількістю відмов у в’їзді, 2015-2018, Frontex

Держава / Рік 2015 2016 2017 2018
Україна 21 815 27 769 37 114 57 593
Росія 16 580 80 213 36 341 25 953
Албанія 14 563 19 284 32 050 24 546
Білорусь 6 185 5 973 7 661 7 953
Сербія 6 970 6 824 7 728 7 662

Так чи інакше, у 2018 році, за версією Frontex, кількість відмов зросла аж на 55% – 57 593 відмови проти 37 114 у 2017 році. Фактично, три з десяти відмов на кордонах ЄС – українські. Спробуємо розібратися, хто, де і чому не впускає громадян України до ЄС і наскільки серйозні наслідки це може мати для безвізового руху.

Абсолютну більшість відмов, приблизно 53 тисячі, було видано на наземному кордоні ЄС, переважно на польській ділянці. На повітряне і морське сполучення з усіма країнами ЄС і Шенгену припало лише приблизно 4 500 відмов. Причому на наземному кордоні не тільки більше відмов, але їх і отримують частіше.

Це добре видно на прикладі Польщі. Якщо узяти загальну кількість в’їздів до Польщі через українсько-польський кордон громадянами України у 2018 році (9,5 млн), то виходить, що на польській ділянці наземного кордону відмовляли у в’їзді в 1 з 215 випадків (приблизно 0,5%). В аеропортах не впускали значно рідше, менше ніж одна відмова на тисячу або 0,1%. І ця частка минулого року навіть знизилася – у той час як на наземному кордоні недопуски зростали.

Частота відмов у в’їзді до Польщі, 2017-2018 роки, Прикордонна служба Польщі

Рік В’їзди до Польщі, наземний кордон Відмови у в’їзді Частота В’їзди до Польщі, повітряний кордон Відмови у в’їзді Частота
2017 10 млн 29 277 0,3% 203 920 235 0,12%
2018 9,5 млн 46 184 0,5% 404 375 365 0,09%

Головних причин непропуску українців через кордон ЄС дві: на першому місці – відсутність належної документації, що підтверджувала б мету візиту та умови перебування (22,7 тисячі відмов), на другому – “відсутність достатніх засобів для існування”, тобто фінансового забезпечення (15,6 тисячі відмов).

Варто зазначити, що друга причина не завжди є провиною українських мандрівників. Прикордонники деяких країн ЄС іноді вимагають продемонструвати готівкові кошти і не приймають як підтвердження кошти на картці – хоча Шенгенський кодекс ЄС дає подорожуючим таке право. Особливо цим славиться Кіпр, який регулярно необґрунтовано відмовляє у в’їзді громадянам України. На жаль, така ж проблема часом виникає і на польському наземному кордоні. Тому варто особливо уважно ставитися до підтвердження коштів на картці, наприклад запастися перед виїздом чеком з банкомата, бажано – виданим англійською мовою, а до Кіпру таки взяти готівку або навіть обрати для подорожі іншу країну.

Ще три фактори – відсутність чинної візи або дозволу на проживання (це – випадки, коли людина їде не з “біометрикою”, а з паспортом без чіпу); вичерпання дозволених 90 днів перебування та заборона в’їзду до Шенгену за попередні порушення – стали причиною 5 тисяч відмов кожен. Існує також розмаїтий спектр менш частих конкретних порушень, на кшталт подорожі без закордонного паспорта чи спроб “обнулити” свою негативну історію, прийшовши на кордон з новим паспортом без відміток.

Наскільки серйозним є масштаб цих порушень для ЄС і чи будуть через це європейські країни розглядати Україну як міграційну і безпекову загрозу? Відповідь десь посередині – ситуація бентежна, але панікувати ще рано.

Проти України грають такі фактори, як високий темп зростання відмов у в’їзді і висока частка громадян України серед усіх осіб, яким було відмовлено на кордоні з країнами ЄС. Зокрема, зростання цього показника на понад 50% є одним з формальних критеріїв, які уможливлюють запуск механізму призупинення безвізових режимів.

Проте помістивши ці дані у загальний контекст міграційних потоків між Україною та ЄС, ми побачимо, що загроза не така вже й гостра. По-перше, Україна давно є однією з найбільш пов’язаних з ЄС третіх країн. Щороку її громадяни близько 20 мільйонів разів перетинають кордони країн ЄС і Шенгену, ми вже не перший рік є лідером за кількістю нових дозволів на проживання, виданих в ЄС. Більше поїздок – більше відмов. Це нормально.

По-друге, 2018-й став лише першим повністю безвізовим роком. Зростання відмов у такій ситуації є очікуваним, адже величезна кількість мандрівників тепер оминають консульські “фільтри” Шенгену, які, наприклад, в останньому “візовому” 2016 році ще на етапі отримання візи зупинили аж 3,2%, або 45,8 тисячі аплікантів. До того ж у 2016 році ще 27,7 тисяч відмов було видано на кордоні. На цьому тлі зростання на 30 тисяч відмов за два роки виглядає природним.

По-третє, ЄС вже продемонстрував готовність до діалогу в разі перевищення певних міграційних показників, на прикладі Грузії, яка мала дуже серйозні проблеми з фейковими шукачами притулку у 2017-2018 роках. Головне – готовність влади країни до “роботи над помилками”.

Нарешті, показник відмов у в’їзді – не єдиний, який моніторять в Єврокомісії. Питання нелегального перебування та шукачів притулку, можливо, навіть більш чутливі для ЄС. Щодо першого ми маємо помірне зростання на 11%, але тут на нашу користь працює той факт, що більшість українців, які перевищили терміни перебування в ЄС, повертаються додому добровільно, і їх виявляють власне під час повернення на кордоні, а не під час незаконного перебування. За кількістю шукачів притулку в ЄС Україна вже кілька років демонструє стабільне зниження, а співпраця з Україною у сфері реадмісії визнана ЄС однією з найбільш ефективних.

Тож підвищення рівня відмов у в’їзді поки не становить безпосередньої загрози безвізовому режиму. Проте українська влада повинна вже зараз працювати над тим, щоб цей показник наступного року якщо не знизився, то хоча б залишився сталим, або зріс незначно. Головний спосіб досягти цього – ефективне інформування.

Частина людей порушує правила не навмисно, а через незнання. Тому основні правила підготовки до поїздки за безвізом повинні продовжувати лунати і висіти на всіх можливих майданчиках, від зупинок транспорту до ТБ, від шкіл до центрів зайнятості.

Врешті-решт, це не тільки інтерес країни і всіх, хто подорожує, а й передусім тих кількадесят тисяч людей, які ризикують стати “частиною статистики” вже цього року, отримавши відмову у в’їзді під час перетину кордону з ЄС.

Джерело: Європейська правда