У Москві ініціативу визнали недоцільною, а захід перенесли на невизначений термін. Старовський не наполягав, адже п’ятьох із семи його попередників розстріляли. Для партійного керівництва сталінських часів загальнодержавний зріз слугував важливим політичним інструментом, що мав констатувати перманентне зростання населення й «успіхи» національної політики (де-факто — русифікації). Перепис 1937 року, який показав незадовільні цифри, визнали дефектним, а «правильний» зробили за два роки. Українські намісники не відставали. У травні 1938 року ліквідували Інститут демографії й санітарної статистики та почали арештовувати співробітників.
Після 1939-го пауза між радянськими переписами затягнулася на 20 років. Сучасна Україна невдовзі перевершить рекорд СРСР, адже не здійснюватиме офіційного підрахунку населення аж 22 роки. Кабмін 9 грудня 2020 року ухвалив рішення перенести загальнонаціональний облік громадян на кінець 2023-го. Другий в історії незалежної України перепис, який мав відбутися у 2011 році, відклали вже вп’яте. Якщо кремлівські вожді засекречували соціально-демографічний аудит або не здійснювали його, щоб приховати значні людські втрати (Друга світова війна, Голодомор українців, Великий джут казахів), то мотиви новітніх вітчизняних можновладців зрозуміти важче. В української влади сформувався незбагненний страх перед переписом. Уряд Азарова його переносив тричі (у 2010-му на 2012-й, у 2012-му на 2013-й, у 2013-му на 2016 рік).
Здається, на відміну від радянського часу, сьогодні приховувати нічого. Депопуляція чи трудова міграція ні для кого не є секретом. На думку експертів, так регіонали намагалися зберегти максимальну кількість округів на Донбасі чи «мертвих душ» у списках виборців. Можливо, перепис також міг би офіційно зафіксувати подальше зменшення питомої ваги росіян. Так, у 2012 році український прем’єр підтримав маніпулятивну тезу Путіна про 17 млн росіян в Україні. Хоча за переписом 2001 року етнічні росіяни становили 17% населення, тобто 8,3 млн осіб.
Сьогодні про доцільність і формат офіційного підрахунку населення активно сперечаються експерти й можновладці. У 2019-му нова влада заговорила про відсутність інформації щодо реальної чисельності українців і необхідність здійснити національний аудит. Для цього в держбюджеті на 2020-й заклали 3,4 млрд грн. Із метою економії коштів 34-річний міністр Дмитро Дубілет у січні 2020 року оголосив, що зробив значно дешевший «електронний перепис». Фактично йшлося про звіряння даних держреєстрів, банків і мобільних операторів. Проте акція наштовхнулася на гостру критику експертного середовища. Фахівці сумнівалися в остаточних цифрах і висловлювали невдоволення щодо вузького переліку критеріїв аналізу (чисельність, статево-віковий склад і регіональний зріз). Натомість «діджиталізатори» заявили про застарілість традиційних форм оцінки кількості населення.
Сучасну модель переписів закладено рішеннями Міжнародного статистичного конгресу в 1872 році. ООН від 1958-го рекомендує всім країнам світу здійснювати облік населення й житлового фонду не рідше, ніж один раз на десятиліття у рік, що закінчується 0, 1 або 9. Деякі країни (Японія, Австралія та Філіппіни) роблять його щоп’ять років. Водночас інші члени ООН пропустили цикл переписів «декади-2010». Серед них Україна (останній перепис відбувся в 2001 році), Узбекистан (у 1989-му), Сомалі (у 1987-му), Демократична республіка Конго (у 1984-му) й Афганістан (у 1979-му). Безумовним рекордсменом є Ліван, де попередній перепис відбувся ще за часів французького володарювання — у далекому 1932 році.
Наразі деякі країни здійснюють «скріншот суспільства» на основі держреєстрів (скандинавська модель) або поєднують джерела збору відомостей (США, Австралія, Польща). На підтримку комбінованої методики з розширеним переліком запитань виступають вітчизняні соціологи й демографи. В Україні здійснення перепису регулює спеціальний закон від 19 жовтня 2000 року. Нормативний акт обумовлює категорії, що мають бути наявними у програмі заходу. Зокрема фахівці повинні зібрати й опрацювати відомості про статево-віковий склад, житлові умови, зайнятість і джерела існування, склад і родинні зв’язки членів домогосподарств, освіту, сімейний стан, громадянство, етнічне походження, мовні ознаки, дату й місце народження, міграційну активність населення країни. Від повноти інформації залежить представництво в органах місцевого самоврядування, фінансування соціальних програм, освіти, медицини, формування транспортної інфраструктури. Ситуацію з частими перенесеннями могло би виправити встановлення обов’язковості перепису раз на десять років. Наразі означену ініціативу депутата-ексрегіонала Дмитра Шпенова парламентарі досі не розглянули. Залишається сподіватись, що відтермінування демографічного аудиту буде останнім, а п’ята спроба його здійснення нарешті виявиться успішною.
Джерело: Український тиждень