Свіленград – маленьке містечко в Болгарії з приблизно 18 тисячами населення. Воно розташоване неподалік від кордону з Туреччиною. Тож воно славиться двома найбільш прибутковими сферами: казино і митницею. Як і багато маленьких містечок в Центральній і Східній Європі, Свіленград швидко втрачав людей через активну міграцію впродовж останніх десятиліть. Але цієї весни відбулося щось абсолютно неочікуване. Населення почало рости. Про це пише науковий співробітник European Council on Foreign Relations Огнян Георгієв.
“Люди повертаються звідусюди, в основному із Західної Європи”, – сказав мер Свіленграду Анастас Карчев. Справа не в тому, що маленьке болгарське містечко за ніч стало Лас-Вегасом, приваблюючи заможних гравців з Франції й Великої Британії. Воно стало одним з багатьох місць, які відчули пов’язану з пандемією COVID-19 міграцію. Тихе міграційне цунамі накривало східну частину Європейського континенту паралельно з коронавірусом.
Спочатку тенденція стала помітною в кінці березня. Тоді болгарські чиновники, залучені до реакції на пандемію, оголосили, що десятки тисяч болгар вже повернулися в країну. На початку літа сотні тисяч громадян України повернулися додому з роботи за кордоном. Схожі хвилі охопили весь регіон. Георгієв пише, що для оцінки реального масштабу повернення людей його команда з European Council on Foreign Relations проаналізувала дані Болгарії за період з березня до травня 2020 рок. Саме тоді Софія вперше запровадила жорсткий карантин. Дослідники припустили, що всі, хто добровільно захотів пройти шлях через прикордонні пункти, рідко доступний транспорт і 14-денний карантин, навряд чи приїхали в Болгарію на відпочинок чи у справах.
Урядові дані свідчать, що за цей період приблизно 550 тисяч болгарських громадян повернулися додому. Детальні дані доступні приблизно про 150 тисяч з них. Коли вчені виключили всіх, хто перетнув кордон з Грецією (головний торговельний і туристичний маршрут), кількість людей для дослідження зменшилася до 121 тисячі.
Оцінка цих даних, особливо записів про карантини, пояснила, чому місця, такі як Свіленград, раптом стали такими людними. У багатьох місцях кількість тих, хто повернувся з-за кордону, дорівнювала 4-8% від працездатного населення. Зважаючи на те, що лише приблизно половина болгар, які повернулись в країну, пройшли карантин, а також що дані за березень були не повними, реальні цифри точно вищі.
Провівши опитування серед болгар, які повернулися додому через COVID-19, дослідники з’ясували, що головною причиною для цього стало “бажання бути з сім’єю й родичами”. І це можна зрозуміти, зважаючи на страшні події у світі. Друга найбільш поширена причина – втрата роботи. На питання про плани щодо повернення в Західну Європу 10% опитаних відповіли, що не збираються їхати назад. Приблизно 16% не визначилися. А серед людей, які прожили за кордоном більше року, тих, хто точно не хоче їхати з Болгарії, було 19%. А таких, що вагаються – 47%.
По всьому світі зворотна міграція на підйомі. Більше 2,1 мільйона індійців, 600 тисяч афганців, а також велика кількість представників інших народів повернулися в рідні країни за час пандемії. Про це свідчать дані Міжнародної організації міграції. У багатьох випадках цей ефект зникне через рік чи два. Після відновлення глобального здоров’я й економіки мігранти знову хлинуть в розвинені країни з тих, які ще розвиваються. Але три причини роблять країни-учасниці ЄС зі Східної Європи виключенням.
По-перше, в Східній Європі цей тренд назрівав досить довго. Регіон найбільше у світі постраждав від скорочення населення й відтоку робочої сили. Правду кажучи, це єдиний регіон, в якому скорочення населення тривало три десятиліття поспіль. З багатьох точок зору, це було частиною угоди з ЄС: “Отримуєш гроші, але втрачаєш людей”. Мігранти прямували на Захід за кращим життям і можливостями.
“Відтік мізків” зробив конфлікти з ЄС ще більш гострими. Східноєвропейським економікам бракує робочої сили, щоб рости в такому темпі, який би дозволив наздогнати західних сусідів. Деякі регіони так чи інакше стали безлюдними, що потягнуло за собою цілий спектр соціальних й політичних проблем.
Але впродовж останніх років нерівність стандартів життя на Сході і Заході почала скорочуватися. Тож багато людей почали повертатися додому. Дані про внутрішню міграцію в ЄС за часи до коронавірусу важко знайти. Але у 9 з 11 посткомуністичних країнах Євросоюзу темпи еміграції сповільнювалися з 2010 року. Міграція у Велику Британію зменшилася в шість разів у 2017-му в порівнянні з попередніми роками.
По-друге, економіки Східної Європи здатні успішно поглинути хвилю повернення, принаймні частково. На відміну в економік Латинської Америки, багато країн Центральної й Східної Європи стабільно росли. І, на відміну від Азії, де перенасичення робітниками тримає зарплати на низькому рівні, виштовхуючи людей за кордон, у Східній Європі головною проблемою була якраз нестача кадрів. І це змушувало зарплати в країнах зростати. Зважаючи на тенденцію перенесення ланцюгів постачання поближче, все більше товарів для ЄС будуть вироблятися в Європі. Тому повернення робітників буде лише вітатися.
І третя причина – членство в ЄС, все ж таки, грає роль. На відміну від всіх інших регіонів, з яких у Західну Європу їдуть іммігранти, східні європейці можуть дешево й швидко повернутися додому. Це може стати важливим фактором для багатьох людей в процесі планування свого найближчого майбутнього. Міграцію замінила мобільність. І з цієї точки зору, Євросоюз стає все більш схожим на США.
Джерело: УНІАН